Вилетить горобцем, повернеться яструбом…
Майже щодня за сніданком на кухні я слухаю передачі Українського радіо. І кожного разу ці передачі багато разів настирно, безпардонно перебиваються рекламними блоками під виглядом бесід про здоров’я. Не буду тут зупинятися на змісті та якості всієї радіореклами (а там – усе, що завгодно, від геморою до запою!). А ось про одну – лікування зору – не можу не сказати. Бо там, між іншими «мудростями», постійно, день у день, методично «язикаті феськи» говорять, що життя без зору позбавлене сенсу… І тут я починаю «закипати», відчуваю неабияке обурення, уявляючи, як десь слухають радіо сліпі музиканти, сліпі хлібороби, сліпі поети, співаки, слухають і замислюються над сенсом свого життя…
Я розумію, що рекламні ролики виготовляються без участі радіоредакцій. Їх замовляють різні фармацевтичні, медичні та інші фірми на комерційних засадах, і їм, грубо кажучи, «по барабану» всілякі там сантименти та умовності. Їх цікавлять лише гроші. Навряд, бодай хтось із них читав «Сліпого музиканта» Короленка. І поза сумнівом, ніхто з них не думає про те, що словом можна вбити людину.
У народі, з огляду на цю проблему, давно вже ходять прислів’я: «Слово вилетить горобцем, а вернеться яструбом». «Слово — не полова, язик — не помело». «Дурний язик голові не приятель». «Слово може врятувати людину, а може і вбити».
Євангелія від Івана (апостол Іван – рибалка з Тиверіадського озера, один з учнів Ісуса) починається так: «Спочатку було слово». Силою Божого слова народилася земля, все, що існує та живе на ній, навіть людина. І людям притаманна віра в силу слова. Людству відома безліч прикладів, коли необачні (а часом і заздалегідь продумані) слова призводили до тяжких наслідків – до хвороби, до летального кінця, а то й до суїциду. Адже не в кожного є достатній «запас міцності», а точніше – оптимізму, щоб устояти на ногах після підступного удару «нижче пояса»…
Коли я щоразу чую це безапеляційне твердження «язикатих фесьок» про те, що життя без зору не має сенсу, перше, що відчуваю, – бажання розтрощити радіорепродуктор. А потім в пам’яті спливає історія життя і діяльності геніального сліпого Василя Єрошенка. На жаль, його вже 60 років немає на цьому світі. А я думаю: якби він був свідком цієї «феськатої бесіди про зір», то неодмінно навів би десятки прикладів того, як люди, позбавлені зору, зуміли перебороти зневіру, повернути собі сенс життя, стати повноцінними фахівцями – кожен у своєму ділі. Так само, як це зробив він.
Василь Якович Єрошенко народився в невеликому українському селі Обухівка на Слобожанщині (нині воно входить до Бєлгородської області Російської Федерації). Коли хлопчику було чотири роки, він після тяжкої хвороби осліп. Батьки горювали, намагаючись всіма силами підтримати рідне дитя в тяжкій скруті. Виявивши у хлопчика винятковий музичний слух, вони навчають його музиці спершу вдома, а пізніше, у віці дев'яти років, за допомогою місцевого поміщика – графа Орлова-Давидова, колишнього опікуна Товариства піклування, виховання і навчання сліпих дітей, Василь був прийнятий до числа учнів школи-притулку цього Товариства в Москві.
У школі Єрошенко вивчав щіткове і кошикові ремесла та музику. Він добре грав на скрипці та гітарі. Школа увійшла і в його творчість. Так, ставши дорослим, він в есе «Одна сторінка з мого шкільного життя» так яскраво описав візит до школи китайського дипломата Лі Хун-Чжана, що довгі роки твір Єрошенко розглядали як спогади – так усе сприймалося правдоподібно, хоча відомостей про такого видатного гостя в найдетальніших звітах Товариства дотепер не виявлено. Отже, окрім музичних здібностей, Василь володів і письменницьким, й іншими талантами, про що потім стало відомо громадянам багатьох країн.
Єрошенко вивчив близько двадцяти мов. Він не лише оволодів есперанто, а й викладав цю мову в університетах і ліцеях Японії та Китаю. Його вірші та оповідання японською мовою видавалися в Японії, а його друг, китайський письменник Лу Сінь присвятив йому одну із своїх новел.
Незважаючи на сліпоту, Єрошенко об’їздив увесь світ. У Норвегії він спілкувався з людьми норвезькою, в Німеччині – німецькою. Без перекладача обходився в Бельгії і Франції, в Індії і Бірмі, Сіамі (нинішній Таїланд) і Кореї. Міг нормально порозумітися з чукчами, які називали його «Какомей» (диво). В Китаї він читав лекції студентам на есперанто, а для 200 бажаючих – японською мовою. Японський дослідник його творчості Такасугі Ітіро написав книгу «Сліпий поет Єрошенко». Йому присвячували п’єси, книги, пісні. В Японії виданий п’ятитомник його творів.
Він організував кілька шкіл для сліпих в різних країнах світу. Працюючи в такій школі в Туркменії, він вивчив туркменську мову. Єрошенко брав активну участь у громадській роботі. Скрізь, де б він не був, він залишався великим гуманістом, принциповим поборником демократії, непримиренним борцем з несправедливістю та гнобленням бідних.
Чи міг він хоч на хвилину засумніватися в сенсі життя?!
Сліпих він називав сліпими, не соромився своєї сліпоти. Але будучи сам сліпим, він зробив для таких же, як сам, у тисячу разів більше від тих лицемірів, які палець об палець не вдарять задля реальної допомоги інвалідам, але по-святенницьки обходять саме слово «сліпий», вживаючи виключно терміни типу «незрячий» або «люди з вадами зору». Такі святенники можуть базікати про гуманність, але ніколи не потурбуються про працевлаштування інвалідів.
В українських школах для сліпих не вистачає підручників, надрукованих шрифтом Брайля. І практично повністю відсутня художня література, виготовлена в такий спосіб. Зверніться до таких «добродіїв», і вони з солідно насупленими бровами почнуть демагогічні розмови про фінансові проблеми, про те, що «замість книг для незрячих ми можемо порекомендувати аудіозаписи літературних творів». Їм, як і тим «феськам» з рекламних бесід про здоров’я, байдуже, чи зможуть оволодіти читанням діти-інваліди.
За різними оцінками у світі близько 180 – 200 мільйонів інвалідів за зором, в тому числі майже 45 мільйонів – повністю сліпі.
З давніх давен люди з особливою повагою ставилися до сліпого. Вважалося, що невидющі ближче до Бога: "Господь умудряє сліпих"…
Сліпі люди думають швидше, принаймні, у два рази швидше розуміють мову. Їхній мозок працює швидше, тому що ті нервові клітини, які звичайно обробляють зорову інформацію, працюють на слуховий аналізатор.
Відомі в світі сліпі – поети Гомер, Мільтон, Асадов, письменники Хорхе Луїс Борхес, Микола Островський, філософ Дюринг, ясновидюща Ванга, скульптор Ліна По, музиканти Джордж Ширінг, Стіві Уандер, італійський співак Андреа Бочеллі, українські кобзарі Остап Вересай, Іван Кравченко-Крюковський, Євген Адамцевич, композитор і виконавець авторської пісні Олександр Войтко та багато-багато інших.
Нам би, зрячим, хоча б частину їхнього таланту!.. У них варто повчитися вмінню жити так, щоб життя справді мало сенс!
Олег КРАВЧЕНКО
