Writer’s block:

Неділя 3-тя по Великодні, жінок-мироносиць

Дорогі брати і сестри! 

Праведний Йосиф Аримафейський був одним із тих таємних шанувальників Ісуса, котрі впізнали в Його вчинках месіянські ознаки, визнали богонатхненність Його навчання, але так і не зважилися відверто приєднатися до числа Христових учнів. Йосиф походив з Аримафеї, по-гебрейському Рамафаїм-Цофім чи просто Рами, міста з уділу Єфремового, неподалік від Хеврону, де колись народився і був похований пророк Самуїл. Він став шанованою людиною, членом синедріону. Йосиф жив досить заможно, щоб дозволити собі придбати власну печеру-гріб просто під Єрусалимом.

Чимале майно й суспільна думка зв’язували його, не даючи відверто визнати Христа за Месію, Божого Помазаника, що тоді означало б для Йосифа розрив зі своїм оточенням і з юдейською верхівкою. Однак пережита смерть невинного Вчителя, а може, й сором за мимовільну причетність до Його осуду синедріоном спричинили несподівану сміливість Йосифа. Він сам звертається до прокуратора Понтія Пилата й забирає тіло Розіп’ятого.

Й інший таємний прихильник Ісуса відкрито приходить до Його тіла. Це праведний Никодим, юдейський учитель із Галилеї, який уже мав тривалу розмову з Ісусом уночі й почув від Нього пророче слово: «І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський» (Ін. 3:14). Може, саме ці слова згадував Никодим, коли приніс до Ісуса запашну суміш для похорону: «смирну.., із алоєм помішану, щось літрів із сто» (Ін. 19:39). А може, він і далі з сумом переживав власну безпорадність, коли Никодим намагався переконати синедріон: «Хіба судить Закон наш людину, як перше її не вислухає, і не дізнається, що вона робить?» (Ін. 7:51). Намагався – і все марно...

Чин похорону в юдеїв і зараз відрізняється від християнських звичаїв. Скажімо, в юдеїв не прийнято залишати тіла на ніч вдома. Спочилого намагаються поховати вже в день смерти. Оскільки ж Ісус помер напередодні дня спокою, суботи, та ще й перед Пасхою, коли не годилося ховати й навіть торкатися тіла небіжчиків, його неодмінно мусили ховати до смерку. Адже з заходом сонця починався вже суботній відпочинок, примножений святістю пасхального дня.

В євангельські часи в Палестині ховали померлих поза містом, найчастіше в печерах або ґротах, поміж деревами, в затінку садів. Заможні люди вирубували гроби в скелях і в горах. Аби зберегти тіло від хижих звірів, отвір гробниці загороджувався каменем. Тіло змащували запашними оліями, бальзамом і оповивали в полотно, назване в нашому перекладі Євангелія «плащаницею».

Однак на все це вже не було часу. Ісусове скатоване тіло лише загорнули в плащаницю й обмили в принесеній Никодимом смирні з алое. Близькі до Ісуса люди тяжко страждали, що не зможуть повною мірою вшанувати Його смерть. Особливо це боліло жінкам, які супроводжували Ісуса в Його прощі ще з Галилеї. Ми знаємо кількох із них: Марія Магдалина, Марія, мати Клеопи, Соломія, Іоанна, Марфа, Марія, Сусанна... Як чекали ці мужні Христові учениці недільного світанку, аби в перший будень, коли завершиться шабат, довершити чин похорону помазанням Христа бальзамом і оліями!

Мірру або смирну використовував ще Мойсей для освячення скинії завіту. Її застосовували і для виготовлення мира, і для кадіння, як ліки та як засіб бальзамування тіл померлих. Східні царі, вітаючи у Вифлеємському вертепі Царя світу, принесли Йому між іншими дарами мірру – як людині, що має померти. І Марія Магдалина, символічно готуючи Ісуса до смерти, вже помазала його міррою (Лк. 7:38).

Але то було тільки символічне помазання. Тепер же треба подбати про тіло померлого Ісуса. І ось на світанку, коли ще не зійшло сонце, та сама Марія Магдалина, разом із матір’ю Якова та Іоана Соломією, а також із Марією Клеоповою, матір’ю інших Христових учнів, Якова та Йосії, вирушають до гробу. Вони ретельно виконують усі приписи Старого Завіту, шанобливо дотримуються юдейської традиції, але вони ж сміливо відкидають звинувачення найвищого юдейського духовного авторитету, синедріону, на адресу їхнього Вчителя, Ісуса з Назарету. Непомітно, скромно, але впевнено жінки виявляють непохитну вірність Ісусовому навчанню, Його світлій особистості. І саме вони сподобляються вперше почути радісну звістку: «Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп’ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут!» Не освічені книжники, не апостоли, налякані арештом і тортурами, а саме жінки-мироносиці першими винагороджуються за їхню вірність. Перед ними першими відчиняються двері гробу, засвідчуючи перемогу життя над смертю.

Болюча тема жіночої емансипації викликала протягом ХІХ‑ХХ ст. цілу зливу звинувачень Церкви в дискримінації жінки, відведенні їй другорядної ролі в адміністративному та богослужбовому житті. Справді, і Православна, і Католицька Церкви категорично заперечують проти участи жінок у звершенні Безкровної Жертви, в праці біля вівтаря. Але так само кожна відповідальна людина заперечуватиме проти праці жінки на укладанні асфальту, видобуванні урану, біля мартенівської печі. А може, і проти участи в брутальних виборчих перегонах. І це жодною мірою не свідчитиме про дискримінацію жінок. Якраз навпаки, це означатиме турботу про здоров’я жінки, про її материнство.

Жінки-мироносиці займають унікальне місце в історії воскресіння. Вони випереджають апостолів біля Голгофи, переживаючи тяжкі миті хресної смерти Ісуса. Жінки разом із Йосифом і Никодимом ховають Учителя, а вранці першого дня тижня першими квапляться до Його гробу. Саме тут вони першими чують найсвітлішу новину в історії людства – новину, радісно сповіщувану нами протягом сорока днів великоднім вітанням. І немає жодної офіційної посади, жодних адміністративних повноважень, здатних перевершити цю близькість до воскреслого Христа.

Поміркуймо ж про чесноти, що спричинили цю відзнаку. Про скромність, відданість, мужність і жертовність служіння Христу. Про вміння непомітно лишатися біля Христа, коли це небезпечно. Про вміння постійно перебувати з Христом, тобто жити по-християнському. Вчімося цінувати й плекати в собі ці якості, аби в майбутньому кожен із нас у центральну мить свого життя зумів разом із жінками-мироносицями стати біля розчиненої брами до Небесного Царства й почути радісне: «Він воскрес... Він іде... попереду вас, там Його ви побачите, як Він вам говорив». Амінь.

Isichenko Ihor

загрузка...
Blogs
Dzobak Volodymyr Dzobak Volodymyr РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

All blogs
Writer’s block
All columns author
UARP Petition
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Details Submit proposals
Poll
{}