Проповідь на Зіслання Святого Духа на апостолів
Дорогі брати і сестри!
«Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя»... Мабуть всі ми стоїмо, замислившись над цими словами. Вони видаються загадковими на перший погляд, доки не пригадаємо, як, може, колись трапилось у житті, опинившись десь у пітьмі, раптом відчути біля себе живу істоту. І щось незриме підказувало нам, що це не є хтось чужий, ворожий, небезпечний для нас. Ми відчули, що та істота в темній кімнаті, де ми, маленькі, налякані, опинилися, відчувши себе на самоті, – наша мати або інша рідна нам людина. І нам стало легко, приємно, ми відчули себе під надійним захистом.
Так дав Господь і людству, коли, заблукані в пустелі, налякані першим місяцем ходи юдеї, які поверталися з єгипетського рабства, опинилися біля Синайської гори. Саме там явився до них Бог. І на знак Його присутности як провідної сили на їхньому шляху, як тієї сили, яка, створивши, провадить через життя і всі народи світу, Він дав їм закон в п’ятдесятий день по виході з Єгипту. І на пам’ять того закону встановлено було день П’ятдесятниці, – той день, в який щороку сотні тисяч юдеїв зібралися з цілого світу до Єрусалиму, щоб відзначити свято дарування Богом закону своєму народові.
День П’ятдесятниці відзначався і через сім тижнів після того, як Христос воскрес із мертвих. І ось саме в цей день приходить відчуття Божої присутності у світі, потужніше за будь-коли пережите людством. Тоді в Єрусалимі перебувала невеличка громада апостолів, яка тяжко переживала свою самоту, особливо протягом останніх десяти днів від Господнього вознесіння. Адже припинилися і періодичні зустрічі із воскреслим Спасителем, до яких апостоли вже почали були звикати. Саме в мить їхньої молитви, коли, може, серед тих сотень тисяч людей, ворожих щодо них, ворожих до Христа, вони відчули себе, як ніколи, самотніми і полишеними, приходить до них не тільки об’явлення Бога Отця, як колись в давнину до їхніх предків. Повертається відчуття присутності Божого Сина – їхнього Небесного Учителя. А з волі Бога Отця, за молитвою Бога Сина приходить третя особа Святої Тройці – Дух Святий, щоб назавжди лишитися у Церкві.
І першим знаком цього було перевтілення людей, які зібралися. Вони лишилися самими собою, вони зберегли свої особистості, але слабкодухість, острах, обмеженість, – усе це відійшло в минуле. Вони дістали найцінніше – Божу благодать. І те що було в них, може, сховане від них самих, ожило і розвинулося за одну мить. І неписьменний рибалка із Галилеї Петро, в якому тільки Спаситель вмів побачити за рвучкою вдачею відданість і твердість, назвавши його, Симона з Галилеї, Петром, каменем, за твердість віри, на камені якої буде збудовано Церкву, – він відразу промовляє до людей із таким натхненням, що тисячі юдеїв, серед яких, може, були й ті, хто кричав півтора місяці тому: «Розіпни, розіпни Його», – вони навертаються, вони стають християнами.
Ми багато думаємо зараз про правдивість Церкви. Нам важко зараз визначити, де вона є. Нас привчають до думки, що є багато Церков у сучасному плюралістичному світі, і всі вони рівні між собою.
Але ми знаємо: Церква є тільки одна, бо одною була апостольська громада, і віруємо ми в Єдину Святу Соборну Апостольську Церкву. І виділення місцевих помісних Церков, автокефальних Церков, очолюваних власними митрополитами чи патріярхами, не є ознакою поділу Церкви, а тільки виявом її єдности і багатства у розмаїтості.
Ми є єдиною Церквою, доки визнаємо єдине Євангеліє, доки віруємо в одного Триіпостасного Бога, доки приймаємо сім святих Христових таїнств, дарованих цій Церкві, а через Церкву нам усім, доки ми зберігаємо апостольське спадкоємство свячень, в якому благодать Духа Святого, яка зійшла на апостолів в день П’ятдесятниці передається далі і далі їхнім наступникам. Але найголовніше, – ми маємо в тій Церкві Божу благодать, яка стає помітною тільки глибоко віруючій людині.
Ми пережили за цей час і переживаємо зараз не один експеримент із творенням і поділом Церков. Ми маємо навіть депутатські групи, які пробують своїми політичними засобами захистити або розсварити, поділити, а по суті роз’єднати Церкви, і щоразу там, де приходить на зміну вірі політика, там приходить і руйнування навіть найкращої ідеї. Віруюча людина знає, що можна говорити як завгодно довго про Церкву, можна читати багато історичних праць, але стати церковною людиною можна тільки у молитовному єднанні із Христом, можна, тільки переживши в Церкві те благодатне відчуття, яке переживали ми маленькими дітьми: що тут, серед пітьми світу, перебуває невидиме Світло, яке просвічує наше життя.
Відчувши, що ми у своїй розмові з Богом ми не є самотніми, ми і в наших душах чуємо Його теплу і приязну відповідь, а в нашій долі відчуваємо зміни, що засвідчують присутність у нашому житті Його певної руки, якою Він нас провадить через життя, як провадив старозавітній народ із рабства єгипетського в обрану землю. Переживаючи те особливе, таїнственне єднання з Богом, ми і стаємо свідками і учасниками тієї події, яку особливо вшановуємо сьогодні – повів благодатної дії Святого Духа, третьої особи Пресвятої Тройці, яка, зійшовши у Церкву Христову, ніколи її вже не залишає, наповнюючи Церкву тим світлом життя, яке просвічує нам шлях через усі спокуси до Божого престолу. Амінь.
Архиєпископ Ігор (Ісіченко)