У принципі, позитивні цифри в доповіді президента знайшлися. Зокрема, глава держави зазначив, що доходи населення за 2010—2011 роки зросли на 24%, а реальна зарплата — майже на 20%. Проте це — вже в минулому, «а за результатами першого півріччя цього року маємо трохи більше 15% зростання (зарплат. — Ю.С.)». Узагалі при перерахуванні досягнень В.Януковичу довелося неодноразово звертатися до результатів минулих років — окрему увагу він звернув на збільшення допомоги при народженні дитини вдвічі за 2010—2011 роки.
Серед найбільш неоднозначних у трактуванні цифр — скорочення втричі кількості тих, хто одержує пенсію менше 1 тис. грн. Якщо 2,5 року тому таких було понад 10 млн. чоловік, то нині — 3,7 млн.
Навіть якщо прийняти президентський «однотисячний» орієнтир за своєрідну межу бідності (офіційно бюджетним законом прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено на рівні 1017 грн. з 1 січня поточного року та 1095 грн. — з 1 грудня), то все одно навряд чи когось має тішити той факт, що більш як чверть пенсіонерів в Україні залишаються за цією межею (їх загальна кількість на 1 січня ц.р. становила 13,7 млн. чоловік).
Однак не слід забувати ще й про інші соціальні верстви, які держава теж не в змозі витягти з-за межі бідності. Зокрема, про осіб, що втратили працездатність (інвалідів та ін.), для яких прожитковий мінімум цього року не зросте вище 900 грн.
Глава держави дорікнув підлеглим, заявивши, що пенсія не може становити менше тисячі гривень і що першочерговим завданням уряду є поліпшення забезпеченості пенсіонерів.
На жаль, у цьому контексті Віктору Януковичу довелося знову більше говорити про «хотілки» і побажання. Але ж очевидно, що йому було б набагато приємніше «вже сьогодні» стати реальним благодійником для багатьох мільйонів малозабезпечених, яким у процесі животіння-виживання доводиться покладатися на рідну державу. Наприклад, як перед президентськими виборами 2004-го, оголосивши про збільшення їхніх допомог і пенсій до прожиткового мінімуму. Це й стало б найістотнішою і реально відчутною ознакою «покращення», обіцяного нинішнім главою держави під час попередніх передвиборних перегонів.
І, за даними DT.UA, такий крок справді планувався при оголошенні Януковичем його березневих соціальних ініціатив. Однак звинувачувати в неможливості зробити це персонально лише Миколу Азарова, під яким знову, як кажуть, серйозно хитається прем’єрське крісло, навряд чи було б справедливо.
Треба визнати, що за останній час справді багато чого зроблено для стабілізації українських держфінансів. І якби не ситуація з тарифами на газ для населення та величезна дірка в НАК «Нафтогаз України», як визнавали навіть кредитори з МВФ (хоча й відмовили при цьому в нових траншах), їхній нинішній стан справді можна було б вважати цілком задовільним. Але в сьогоднішній ситуації політика, спрямована на максимальну мобілізацію бюджетних ресурсів, справді себе вичерпала (див. О.Молдован «Бюджетна політика: Україні потрібна нова стратегія»). І при складанні бюджету на 2013 рік знадобиться серйозна її ревізія й зміна пріоритетів.
Звичайно, нашкрябати «по засіках» кілька мільярдів (або навіть десятків мільярдів) на пенсії цілком можливо. Але рентні платежі не пройшли, а податкові пільги залишаються величезними. Приватизація теж іде явно не в інтересах бюджету (не кажучи вже про стратегічні інтереси економіки) — достатньо згадати, як продавалися «Укртелеком», різні «енерго», а тепер ідуть обл- і міськгази.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
