“Подивіться, яка грація в коня, як він голову тримає, який він гордий”, - пишається народний майстер Іван Приходько.
Ще у дитячі роки, пригадує майстер, вчиться усьому у зовнішнього світу, тікає зі школи, аби присвятити час малюванню.
“Учитель щось там біля дошки, крейдою математику. А я у віконце шусь - і надвір. А тут! Гарбузи, соняшники, калачі. Я через отой тин-монастир перебіг - і в поле. І оте все - це я сьогодні починаю усвідомлювати - оте я все всмоктував”, - пригадує Іван Приходько.
Малює Приходько завжди щиро та натхненно, втім, ніколи - з натури. До сьогодні автор повністю заперечує академічну освіту. Впевнений: саме вона і вбиває справжні творчі пориви душі.
“Сохрани господи! Дивлюсь - стоять в чергах, дипломи якісь там. Навіщо воно мені, я оббігав 10-ю дорогою всякі академії. Воно заважає. Ну був би я академіком якимось - і що? Та не було б ніколи такого рушника, ніколи б не було розпису, коника того, мого рідного”, - каже народний майстер Іван Приходько.
Переломним моментом у роботі Приходька стає знайомство з творчістю Марії Примаченко. Захоплений її картинами - майстер починає натхненно формувати власний стиль. Кожен образ пропускає через себе, трансформує, переосмислює. Наповнює твори духом Київщини. Кожна картина, каже, звучить окремою мелодією.
“Раз-два-три, раз-два-три. І тут так само: раз-два-три-раз-два-три. Як ти це впіймав - то ти пісню впіймав. Як то кажуть, схопив Бога за бороду”, - переконує Іван Приходько.
Експериментує майстер і з іншими матеріалами. Дитячі забавки з власного дитинства - з картоплі та паличок та іграшки з музеїв декоративного мистецтва - трансформує у власні дерев’яні скульптури. Називає дерево справжнім оберегом та переконаний: тільки така іграшка може виховати у дитині правильний погляд на сучасний світ.
“Якщо не дай бог сьогодні діти не граються народною іграшкою, то діти зіпсовані. Вони дивляться - о, це треба берегти”, - розповідає народний майстер Іван Приходько.
З рук майстра з’являються на світ різнобарвні птахи, янголи, герої українського епосу - козаки, є, зізнається, навіть прототип Марусі Чурай. Чималу увагу приділяє Приходько і безпосередній праці з дітьми - проводить численні майстер-класи, уроки малювання у школі. Не тримається навчальних програм, натомість допомагає малюкам фантазувати з пензликом у руках.
“Діти - це ж великі художники. Їм просто треба трішки допомогти, не заважати. Можна відкрити Україну через дитячий малюнок”, - вважає Іван Приходько.
Кожну хвилину життя художник, як і в молодості, присвячує творчості, каже - не женеться за шаленими гонорарами та визнанням, хоча, скромно зізнається - його роботи є навіть у посольстві США. Сам же досі живе у глиняній хаті в оточенні котів та собак, яку планує накрити справжньою солом’яною стріхою, мріє відкрити власну художню школу та з дня в день продовжує створювати те справжнє, над чим ні час, ні режими не владні.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
