загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Посол Угорщини: Україна потрібна Євросоюзу, щоб зберегти позиції у світі

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

 Посол Угорщини: Україна потрібна Євросоюзу, щоб зберегти позиції у світі

Угорщина – один із найближчих сусідів України. У нашій країні живе понад 150 тис. угорців, а у Берегівському районі Закарпатської області вони складають більшість населення. У Закарпатті є близько 100 шкіл з викладанням угорською мовою, а вищу освіту нею можна отримати у Берегівському та Мукачівському педінститутах, Ужгородському національному університеті. Видається кілька газет (найбільша – «Kаrpаti igaz szо») і журналів угорською мовою, з 1996 р. у Берегові працює Угорський національний театр ім.Д.Ійєша.  Історія самої Угорщини також пов'язана з нашою – починаючи з давніх часів, коли протоугорські племена мігрували у Дунайську низовину через причорноморські степи, нинішні Поділля і Галичину, потім через карпатські перевали і Закарпаття в ΙΧ столітті нашої ери. Були і ще дві хвилі міграції угорців через Україну: у другій половині XIII століття (після татаро-монгольської навали) та у другій половині XVI століття. При цьому закарпатські рівнини ввійшли до складу Угорського королівства у ΙΧ-X століттях, а гірська частина – у XIII-XIV століттях, і до входження до складу Чехословаччини (1919 р.) угорці домінували у регіоні у соціально-економічному плані. За переписом 1910 р. вони становили 30% населення нинішнього Закарпаття, однак до 1930 р. ця частка впала до 16% на тлі передачі краю Чехословаччині. До моменту входження у склад УРСР (1945 р.) угорців на закарпатських землях було вже 13,6%, а сьогодні це 12%.

Угорщина є і помітним торговельним партнером України: у 2011 р. товарообіг склав $2668 млн, а за 7 міс. цього року – вже $1559 млн. При цьому обсяги експорту та імпорту майже збігаються: перший у 2011 р. становив $1341 млн (зростання на 55,9%), другий – $1327 млн ​​ (зростання на 9,2%). І в експортній, і в імпортній товарній структурі домінують електричні машини – відповідно 47,9% і 32,2% поставок у вартісному вираженні за результатами минулого року. Крім того, вітчизняні підприємства активно постачають в Угорщину паливно-мастильні матеріали та чорні метали, а у зворотному напрямку йдуть пластмаси та полімери.  Не кажучи вже про те, що Будапешт і угорські курорти є популярним місцем відпочинку українців. До цієї європейської країни не так складно добратися на автобусі, а буквально останнім часом туди відкрився рейс відомої угорської лоу-кост-авіакомпанії.

Про перспективи економічного та політичного співробітництва Києва і БудапештаForUm поговорив з Надзвичайним і Повноважним Послом Угорщини в Україні Михалєм Баєром.

- Пане Баєр, як Ви оцінюєте сучасну економіко-політичну ситуацію в Євросоюзі?  - ЄС зараз переживає досить складний період: велика економічна криза, що почалася з США, незабаром охопила і Європейський регіон. Це стосується і банківського ринку, і економіки у цілому, що призвело до регіональної кризи суверенних боргів майже в усіх країнах Євросоюзу. Справа у тому, що на початку всесвітніх кризових явищ уряди почали активно кредитувати банки і економіку, щоб полегшити кризовий ефект.

Є країни, особливо на південному середземноморському фланзі ЄС, які дуже потерпають від кризи суверенних заборгованостей і одночасно від помилок господарювання у передкризовий період. Є і стабільніші держави. Втім, проблема не тільки у боргах, але і в тому, що конкурентоспроможність різних європейських країн дуже відрізняється. Приклад Німеччини свідчить, що навіть в умовах перманентної кризи вона зберігає міжнародну конкурентоспроможність, на відміну від південноєвропейських держав, у яких не вистачає сил для нейтралізації негативних явищ. У підсумку Німеччина отримує додатковий прибуток, а ті, хто такого прибутку найгостріше потребує, відчуває дефіцит коштів.  Велике значення тут має питання соціальних програм: там, де необхідно привести економіку у порядок, потрібні дуже серйозні, конкретні та болючі заходи щодо скорочення витрат держбюджету. Це впливає на рівень безробіття у відповідних країнах, та й у цілому на рівень життя.

Втім, гострота кризи вже пом'якшилася – позначаються вжиті антикризові заходи. І зараз починається період, коли лідери держав Євросоюзу будуть досконально і глибоко обговорювати подальші заходи щодо зміцнення європейської економіки; що потрібно, щоб зробити її більш згуртованою, конкурентоспроможною. Щоб і ті країни-члени, які поки не встигають наздогнати своїх більш успішних колег, теж покращували свої показники, стабілізували економіку. ЄС повинен вийти із кризи більш міцним, більш ефективним.

  - Які прогнози розвитку ситуації? 

- Зараз важко сказати, що буде навіть через кілька місяців. На порядок денний винесено дуже багато ідей, починаючи від банківського союзу і до закупівлі Європейським центральним банком державних активів у проблемних країнах. Є ідеї про те, як дати більше повноважень Європарламенту, як централізувати бюджети, як бути з єврозоною, які у неї мають бути відносини з тими членами Євросоюзу, які поки що не використовують євро як валюту. Це велика купа питань і ідей, їх треба обговорити і прийняти рішення. Думаю, у ЄС розуміють: ці рішення потрібні якнайшвидше. При цьому Євросоюз повинен залишатися об'єднаною згуртованої міцною структурою, його члени повинні зберегти рівність своїх прав між собою, як це записано в основних установчих документах ЄС.

Питання складні, на їхнє вирішення знадобиться час, але думаю, що Європа подолає кризу, зберігши свою роль у світовій економіці та політиці.

- Як це все проявляється в Угорщині, і як вона відповідає на економічні виклики?

- Наші проблеми у цьому сенсі дійсно дещо відрізняються. Подібність у тому, що у нас теж був дуже високий дефіцит держбюджету, і державний борг теж високий. Але це відгомін докризових часів. Ми почали знижувати зростання боргів і бюджетного дефіциту ще у 2008 р., коли Угорщина підписала з МВФ і Євросоюзом угоду про надання строкового кредиту. Це допомогло, і з тих пір країна стала практично єдиною у ЄС, де постійно зменшуються борги і дефіцитність держбюджету, яка доходила до 9%; сьогодні це менше 3%, а на 2013 р. намічено максимум 2,5%. Думаю, це чудовий результат. А держборг упав до позначки нижче 80%, хоча це теж немало.

Окрім співпраці з МВФ, були вжиті заходи у сфері оподаткування, особливо великих корпорацій і певних сфер економіки. Так, багато компаній були не раді новаціям, які вплинули на їхню кишеню, як і на доходи населення. Наш уряд намагався рівномірно розподілити антикризові труднощі. І загальна динаміка у нас позитивна. Хоча поки що ВВП не росте, і це наша велика проблема. У 2012 р. скорочення ВВП може скласти 1%, це незадовільно, але вже на наступний рік передбачається відновлення зростання. Помітне ж поліпшення очікується у 2014-му.

- Наскільки антикризовий досвід Угорщини корелює з українським? Що у цілому потрібно нашій країні для ефективного реагування на зовнішні виклики?  - Певна схожість є, так. Тут важливо розуміти, що хоча обсяг економік Угорщини та України майже однаковий, у нас близько 10 млн населення, а у вас – 45. Якщо порівнювати економічну структуру, то відмінність значна: в Угорщині частка галузей з високим ступенем переробки та з високою доданою вартістю набагато вища. У нас такі «старі» галузі, як металургія або хімпром, мають невелике значення для ВВП. Розвиток у подібному напрямі є актуальним і для вашої держави.

У нас теж з настанням кризи економіка втратила частину конкурентоспроможності, що пов'язано з макропоказниками, з високими ставками кредитів, з ослабленням національної валюти – форинта тощо. Разом з тим, угорська економіка є повністю відкритою, це органічна і невід'ємна частина глобального економічного простору. Україна у цьому плані дещо відстає, особливо за фактором доданої вартості у виробництві. До того ж, ваша економіка сильно залежить від міжнародних цін на металопродукцію, яка формує основну частину експортних доходів.

Для боротьби з подібною економічною «монокультурністю» і Україні, і Угорщині (зі своїх причин) потрібна реструктуризація та диверсифікація. Це у позитивному сенсі позначиться на всьому, починаючи з рівня безробіття. Ми починали реструктуризацію на початку 90-х років, коли за 3-4 роки безробіття з нуля підскочило до більш ніж 10%. До слова, через кризу воно залишається високою по цей день – близько 11%, і значно знизити цей показник ми поки не встигли. Так, реструктуризація вимагає жертв. Але уряд має забезпечити людям, які за віком або через брак освіти втратять роботу, можливість отримання альтернативних варіантів працевлаштування. Для цього потрібні програми перенавчання, підвищення кваліфікації. Все це дуже непростий процес.

Що ж до кредитів, то ставки у нас все-таки менші, але кредитний ринок залишається проблемою і для Угорщини, як і для багатьох інших країн Європи. А без достатнього кредитування економіка не може активно розвиватися у правильному напрямі.

Є ще один момент, якого не можна не торкнутися: законодавство повинно бути сучасним. А у вашій країні досить багато застарілих законів, деякі з них були прийняті ще до 1991 р. Законодавче поле ще не цілком оновлене. Є проблеми і з верховенством права. Без вирішення цих проблем важко створити стабільну економіку і хороший клімат для інвесторів. Угорські компанії в Україні потерпають і від корупції, включаючи питання повернення ПДВ. Сьогодні для наших підприємств ця проблема поступово пом'якшується, але питання залишаються. У цій сфері треба різко поліпшити обстановку, а то інвестори побоюються, що у них не буде гарантій стабільної роботи капіталу. Незалежно від того, чи фінансовий це капітал, чи вкладення у виробництво та ін.  Українська економіка потребує свіжих грошей і свіжих технологій ззовні, а також у нових ринках збуту. А для цього промисловість буде вдосконалюватися.

- Який взагалі стан відносин між Угорщиною та Україною? Які тут є позитиви і над чим ще потрібно працювати?

- У нас дуже великий позитивний багаж з минулого: з самого розпаду СРСР Угорщина була другом, прекрасним сусідом і істинним партнером України. У 2011 р. ми як раз відзначали 20-річчя наших дипломатичних відносин. Будапешт першим встановив дипломатичні відносини з Києвом. Ми першими відкрили своє посольство в Україні, саме з Угорщиною було підписано першу міждержавну угоду.

І зараз наші країни підтримують дуже активні контакти майже в усіх сферах. За останні два з гаком роки ми відновили контакти на найвищому рівні, наші політичні лідери зустрічалися кілька разів; продовжується і обмін експертними делегаціями. При цьому наш торговельний оборот досяг докризового рівня, перевищивши у 2011 р. $3,6 млрд (з урахуванням послуг. - Авт.). У цьому році ми очікуємо майже $4 млрд – це буде новий рекорд. Такий обсяг торгівлі означає серйозні економічні відносини. Ми на 90-95% продаємо на український ринок продукти глибокої переробки; структура наших поставок в Україну дуже розвинена і диверсифікована. Так само, як і в імпорті з вашої країни, швидко зростає частка обробних галузей, включаючи торгівлю між транснаціональними компаніями, присутніми в обох країнах. Останнім часом ми стали безпосередньо закуповувати електроенергію, і це вигідно для нашої економіки.

Нам треба приділяти більше уваги співпраці у гуманітарній сфері, яка, на жаль, у кризу потерпає однією із перших через спад витрат на культуру. Тим не менше, і в цій галузі у нас багато особистих, міжінституційних та інших контактів, про які ми як Посольство навіть не завжди знаємо. Це означає, що люди налагоджують зв'язки безпосередньо, що у наших країн є глибокі взаємні інтереси.

- Як розвивається прикордонна співпраця?  - Дуже добре. Кордон у нас не дуже протяжний – 137 км, але на цій ділянці є 5 пунктів пропуску. І я б сказав, що Угорщина є чи не найбільш розвиненим транзитним напрямком для України. У нас дуже розвинена мережа магістральних доріг... До кінця 2012 р. шосе першого класу М3 буде добудовано до міста Вашарошнамень – це приблизно 20 км від угорсько-українського кордону. Потім магістраль буде доведена до самого кордону і далі. Це відбувається у рамках 5-го Європейського транспортного коридору. Я знаю, що багато туристів і перевізників із задоволенням користуються нашими трасами і маршрутами, у т.ч. у сполученні з країнами Західної Європи, Словенією, Хорватією. Є й ті, хто воліє їхати через Угорщину до Брюсселя, оскільки, в'їхавши в нашу країну, вони вже потрапляють на європейські автомагістралі.

Тут у нас теж є спільні завдання: так, на вашому боці треба побудувати дороги, які будуть «зустрічати» наші шосе по той бік кордону. Поки що такі траси є в основному у напрямку від Берегового до Мукачева. Є потреба в об'їзній дорозі навколо Берегового, інакше автодорожня мережа не буде прибутковою. Розвиток міжнародних автотрас не тільки дасть можливість швидше добиратися до Європи, але й створить нові робочі місця, залучить капіталовкладення у прилеглі райони.

Також добре розвивається співробітництво на рівні місцевого самоврядування, у т.ч. в економічному, культурному секторі. Є міста і села-побратими. Нас пов'язує річка Тиса, де у нас величезні завдання у захисті навколишнього середовища, у боротьбі з повенями. У нас є спільна система раннього оповіщення про підвищення рівня води у Тисі.

В останні півтора року ми відновили роботу всіх двосторонніх змішаних комісій, у т.ч. з економічного, транскордонного співробітництва, щодо нацменшин. Відносини між нашими прикордонниками та митниками теж дуже хороші.

- Якою Ви бачите роль ініціативи «Східне партнерство» у регіоні та у наших відносинах?

- Це новий інструмент Євросоюзу, і не всі ще зрозуміли його справжню суть. Це не нова політика, це частина Європейської політики сусідства. У нас є «Південне сусідство» (неєвропейські країни Середземномор'я) і є «Східне партнерство», яке охоплює й Україну. І це може стати дуже цікавим і важливим інструментом євроінтеграції. Я знаю, що у вашій країні є деяке розчарування, мовляв, «Східне партнерство» не принесло з собою відкриття нових великих фондів. І що додаткових коштів виявилося небагато (посміхається. - Авт.). Але ж мета проекту не у тому, щоб вкладати нові величезні суми у партнерів. Він дає, скажімо, політичні можливості – у сфері неурядових контактів, різних програм взаємодії, спрямованих на розвиток зв'язків з країнами ЄС. Це необхідно, тому Євросоюз є всеохоплююча інтеграція, де мова йде не тільки про те, що у нас спільний парламент, уряд (Єврокомісія), безліч спільних законів.

Вступити до ЄС – означає змінити свій спосіб життя. І в цьому плані «Східне партнерство» дозволяє усвідомити, що цей спосіб життя означає. Які у нас цінності, як можна крок за кроком пристосуватися до європейських стандартів. Але очікувати ефекту за 3-4 роки було б помилково, треба мати терпіння і старанний, сумлінний підхід. - У цьому світлі коли реально може бути підписана угода про асоціацію та ЗВТ України з Євросоюзом?

 

- Сьогодні на це ніхто не відповість. За останній рік у відносинах між Україною та ЄС накопичився невеликий, але все-таки негатив. Хоча ми зуміли закінчити переговори щодо угоди про асоціацію та про створення глибокої і всеосяжної зони вільної торгівлі. Підкреслю, ЗВТ – не окремий документ, а невід'ємна частина договору про асоціацію. Одного немає без іншого.

Це дуже важливий результат, але у деяких напрямах постало питання, наскільки Україна поділяє наші базові цінності, на основі яких живе будь-яка країна, яка прагне до асоційованого членства в єдиній Європі. Я знаю, що ваш уряд хоче підписати угоду. Схоже бажання є і в Євросоюзі, і я думаю, що з питань, які неодноразово порушувалися останнім часом, треба знайти відповіді. Це завдання швидше Києва, а не Брюсселя.

Насправді все це можна зробити дуже швидко. Але чи витримає економіка прискорену інтеграцію? Відповідь однозначна: ні. Тому й потрібна реструктуризація, робота над конкурентоспроможністю країни. Ваші економісти це чудово знають. Тому договір і передбачає механізми поступального зближення і адаптації. При цьому будуть зняті митні ставки майже на весь український експорт у ЄС, а решта буде зводитися до нуля протягом перехідного періоду у кілька років. У свою чергу, у Києва буде 10 років на зняття імпортних мит і відкриття ринку для європейського імпорту. Це добре, тому що європейський ринок вимогливий, туди можна прийти тільки з конкурентоспроможними товарами.

Дивіться, як діє Китай: ефективне конкурентоспроможне виробництво, хороші ціни. У результаті у них динамічний баланс торгівлі, який вже навіть викликає проблему – куди дівати гроші, що надходять від експорту. В України теж дуже хороший потенціал. Так, незважаючи на непросту фінансово-економічну ситуацію, в країні в останні роки фіксувалося зростання ВВП на рівні 4-5%. Нам хоча б 2% економічного зростання (посміхається. - Авт.). Все це показує, наскільки сильний потенціал вашої економіки, якщо все правильно розроблено й заохочується. Але у вашої країни немає іншого рецепту здорового і швидкого розвитку, крім зближення з ЄС. Думаю, що більшість українців хотіли б йти по цьому шляху.

- А що отримає Європа від інтеграції з Україною?  - Певний ринок для нашої продукції – обладнання, технологій. І, можливо, ми отримаємо у відповідь хороші українські товари за прийнятною ціною. Я б дуже хотів підкреслити, про що мало говорять (і не у такій формі): ми бачимо зростання у Китаї, в країнах АСЕАН, дуже великою політичною, економічною та військовою державою залишаються і США. Свій потенціал є і у Росії, і у держав Латинської Америки. Є різні форми росту економіки і впливу, і Євросоюз не зможе зберегти свої позиції на світовій арені, якщо у нас не буде динамічної конкурентоспроможної економіки, якщо наш ринок не буде рости і щодо ВВП, і за обсягом споживання. І це наш взаємний з вами інтерес, навіть якщо Україна поки не входить у ЄС.

- Про мінуси бізнес-діяльності європейських компаній на українському ринку ми вже згадали. А можна тепер докладніше про плюси, про позитиви?  - Угорський бізнес має сильне бажання розширити свою присутність в Україні. Правда, боргова криза в Євросоюзі – не найкращий момент для здійснення таких прагнень. Всі потерпають від стиснення попиту і в той же час побоюються ризиків, які виникають при виході на нові ринки. Тому більшість підприємств робить ставку на збереження того, що у них вже є.

Угорські інвестори вже вклали в Україну $800 млн, ця сума в останні роки залишалася стабільною і залишається на цьому рівні. Але я знаю, що багато компаній розглядають український ринок як дуже перспективний для інвестування, для реалізації своїх товарів і технологій, для створення СП та інших форм співробітництва. Коли у вас 5% зростання економіки, це означає, що наші виробники можуть мати у вашій країні ринок збуту, який зростає набагато швидше, ніж наш власний, угорський. Тим самим робота в Україні допоможе Угорщині наздогнати більш розвинені країни-члени Євросоюзу. Це теж наш взаємний інтерес.

Тим більше що серед нових членів ЄС Угорщина – другий за масштабами інвестор в українські ринки. Але при цьому польська економіка у 3-3,5 рази більше угорської, а це значить, що Угорщина набагато активніше інвестує в Україну. В Україні успішно працюють такі угорські підприємства, як ОТР Bank, авіакомпанія Wizzair та інші, причому деякі вже по 10-12 років, і не збираються йти з вашої країни. Однак Україні треба ще працювати над питаннями оподаткування, верховенства права, корупції – це поліпшить загальноекономічний клімат. 

- Трохи про особисте: яке це для Вас – жити і працювати в Україні?  - До призначення у Київ я працював у кількох країнах Африки, Азії, Європи... Скрізь треба було 2-3 місяці, щоб звикнути. Але коли ми прибули до столиці України, то вже на другий день почувалися як вдома. Це багато що говорить про те, як тут живеться і працюється. Я відкрив в Україні дуже хороші почуття до Угорщини; українці Угорщини знають, цінують нашу дружбу, наші можливості у туризмі, в економіці. Багато людей дуже позитивно відгукуються про нашу країну, про роботу з угорськими партнерами. Це допомагає нам у роботі.

Я сиджу в офісі, звідки повинен керувати одним із найбільших посольств Угорщини. Це означає і велику відповідальність, і значну багатоплановість завдань. Це великий виклик, і я намагаюся працювати так, щоб і в Будапешті, і в Києві були задоволені результатами нашої праці. У посольстві зараз молода енергійна команда.

Ваша країна велика, і я шкодую, що не виходить їздити по ній стільки, скільки треба б. Повертаючись до Києва… Він притягує, іноді дуже важко його покинути, оскільки тут завжди щось відбувається, завжди є чим зайнятися. Загалом, я добре почуваюся в Україні.

- Як Ви взагалі прийшли у дипломатію? Чим вона цікава як професія?  - Ви знаєте, я завжди хотів вивчати мови, володіти ними. І коли закінчував середню школу, то розглядав можливість отримати держстипендію МДІМВ (Московський державний інститут міжнародних відносин. - Авт.), яку призначали на основі двосторонніх угод з СРСР. І я отримав таку стипендію. Тоді я думав про те, що добре навчатися за кордоном, що це дозволяє вивчати мови і що, мабуть, цікаво бути дипломатом.

При цьому переді мною виникли не зовсім прості завдання. Справа в тому, що наш МЗС визначав студентам, яку іноземну мову треба вчити у Москві. Мені дали арабську і англійську. І хоча перша із них гранично складна, завдяки цьому вибору я познайомився з дуже цікавим Близькосхідним регіоном і Азією.

Життя дипломата складне. Знання мов – це тільки інструмент спілкування, але щоб спілкуватися, треба вміти водити машину, знати місто перебування, багато читати (щоб орієнтуватися в питаннях, які обговорюються і розв'язуються). Ти повинен уміти розуміти партнера, плюс аналізувати інформацію – і письмово викладати результати своєї роботи. Буває, що якесь завдання вирішуєш тижнями, але на папері це всього 1-2 сторінки. Якщо ж ти не здатен описати, то твоя робота може звестися до нуля.

До того ж моя робота вимагає постійної готовності. Тут робочий день не втиснути у 8 годин, адже по їх закінченні життя не зупиняється. І навіть вихідних немає у повній мірі. Але це дуже цікавий спосіб життя, і ті, хто працює у дипломатії, рідко змінюють її на щось більш «цивільне». Я знаю кількох людей, з ким ми разом вчилися і працювали, які потім покинули структуру МЗС і нині є доволі успішними на різних економічних постах. Вони кажуть, що все одно їм чогось не вистачає. Скучають за життям дипломата. Хоча не завжди легко міняти одну країну на іншу. Це великий виклик і для сім'ї. Однак я зовсім не шкодую про свій професійний вибір і поважаю всіх, хто обирає для себе таке життя. Думаю, що мені пощастило з моєю кар'єрою.

До списку новин