"Єдине, що нас рятує, - це повага і любов у стосунках між людьми"

Соціальні проблеми людей похилого віку, відносини між Україною і ЄС, а також нововведення у німецькому міграційному законодавстві - ці теми у центрі уваги читачів сайту DW (17.11 - 24.11).

Правозахисники: в Україні нелюдське ставлення до смертельно хворих

Максим Федорченко, Київ:

У нас усе офіційне, державне, публічне у ставленні до людини інакше не поводиться, тільки так: по-звірячому, без поваги до людської гідності і честі. Ці засади нашої державності - повага до людської честі, гідності і життя - просто незрозумілі державному апарату. То ж вони і не здатні на таке ставлення. Я вже давно всі верстви населення - крім тієї тоненької верстви, що володіє владою, - називаю "соціально беззахисні". Єдине, що нас рятує, - це повага і любов у стосунках між людьми. Та й то: влада і ЗМІ виховують в людях зневагу одне до одного, жорстокість і насильство, демонструють такі взірці поведінки, які створюють реальну загрзу перетворення європейської - за географією - держави - знову на Дикий Степ.

Трансплантація органів в Україні: думка потенційних донорів не цікавить

Петр Мельник, Первомайск:

Человек должен давать согласие на донорство при жизни сам. Иначе нужных доноров просто будут убивать за деньги в больнице или в какой-нибудь аварии.

Німецькі пенсіонери побіднішали

Volodya:

Це фактично єдиний аспект життя західної цивілізації, який відкидаєш фактично інстинктивно. В українській культурі, як і в більшості культур світу, а також і колишній західній піклування за старшими членами родини це природній життєвий вибір, звичний плин життя. І такий вибрик капіталізму як фактичне викидання старших людей власними родинами подалі на узбіччя... Це не піддається розумінню. Той німецький пан шукає самозаспокоєння в економії коштів за рахунок будинку мами, яка його заробила?! Не розумію.

Євродепутат: "homo sovieticus" в політиці гальмують Україну

Володимир Кореневський:

Якщо ЄС не знає що робити з Україною, то нехай вчиняє принципово і не заплющує очі на той авторитарний тренд української влади заради якоїсь там "геополітики". Щоб не вийшло потім як у відомому вислові: "хотіли як краще, а вийшло як завжди, та ще й соромно".

Потяг Київ-Берлін невдовзі вийде в останній рейс

Логвинович:

Постійно сідала на берлінський поїзд з Ковеля. Поїзд був забитий битком. Домовлялися з провідниками за плату і сідали в вагон. Поїздку здійснювали чотири рази на рік в різні пори року. Тому дуже дивно звучить те, що поїзд не рентабельний. Він був завжди переповнений.

"Блакитна карта": українські фахівці до Німеччини не поспішають

Анна Бєляєва, Київ:

Загалом я находжу ідею з «блакитною картою» дуже позитивною, яка могла б сприяти притоку кваліфікованих кадрів до Німеччини. Та, на жаль, на практиці такі гарні урядові програми і досі стикаються з так би мовити локальними проблемами на місцях, що не сприяє позитивному іміджу Німеччини в очах висококваліфікованих іноземців.

Наведу свій особистий приклад. Декілька років я навчалась в Німеччині в магістратурі. І все мені подобалось, і моє навчання, і країна –все, окрім міграційної служби, до якої я мусила бігати кожні шість, а іноді і три місяці, щоб подовжити свою візу.

Закінчилось моє пребування в Німеччині досить сумно, тому що, знаходячись на прикінці свого навчання, я завагітніла і народила дитину. В звязку з цим, я взяла в університеті семестр по догляду за дитиною. З могу боку та з боку мого університету це було цілком нормально, але не виявилось нормальним для міграційної служби. Коли я черговий раз прийшла до них подовжувати візу, мені повідомили, що я немаю права брати семестр по догляду за дитиною, а маю кожен семестр здавати екзамени, інакше мою візу не буде подовжено.

Таким чином я мусила доводити міграційній службі, що маю прав під час свого догляду за дитиною, здавати екзамени. Я мусила з дитиною, якій щойно виповнилось 5 тижнів, тричі бігати до університету, стояти в чергах, збирати папери і нести їх до міграційної служби. Потрібний екзамен я написала, але не він не був зарахований, тому що не мала часу і можливості добре до нього підготуватися. У мене була мала дитина на руках, а також батько дитини потрапив у лікарню і переніс 3 хірургічні операції. Він не мав змогу допомогати мені з дитиною, тому що сам потребував допомоги. Я знала свої життєві обставини, тому не хотіла писати цей екзамен, але мусила це зробити під тиском міграційної служби.

Таким чином, мій єкзамен не був зданий і мені було запропоновано покинути Німеччину, незважаючи на те, що дитина є громадянином Європейского Союзу, незважаючи на те, що моє навчання в університеті було майже скінчено. На той час я вже написала і захистила магістерську роботу, мені лише бракувало здати три екзамени для отримання сертифікату. За час свого навчання я також займалась науковою діяльністю в науково-досладному інституті при університеті і отримала запрошення від своїх викладачів продовжувати займатись наукою після скінчення навчання в магістратурі. Але всі мої мрії розбились через банальні візові перешкони.

За фахом я інженер-механік і я знаю, що в цій галузі Німеччині бракує кваліфікованих кадрів. Я хотіла б залишитись і надалі працювати в цій країні, але, на жаль, не мала такої можливості.

Наприкінці хочу сказати, що мій приклад не єдиний. Я знаю багато інших студентів, моїх друзів, які також мають проблеми з отриманнням і подовженням віз в ФРН і багато з них змушені виїхати з цієї країни. Повертаючись на батьківщину, в Україну, Індію, Китай, Малазію, Індонезію, Туреччину тощо, ми розповідаємо про свої проблеми іншим своїм друзям та колегам, ділимось цією інформацією на форумах і, звісно, це не сприяє позитивному іміджу Німеччини серед кваліфікованих іноземців, які збиралися приїхати приїхати на роботу чи навчання, але змушені обрати іншу країну тому що бояться мати проблеми з міграційною службою.

На мою думку, не тільки державні програми Німеччини мають бути привабливими, але й має бути покращена та вдосконалена робота міграційної служби на місцях, тоді Німеччина і справді буде мати позитивний імідж серед кваліфікованої молоді, тим паче, що вон має для цього всі шанси.

Німці вчать українців заощаджувати енергію

Олександр Чернявський, Черкаси:

Німецька допомога та досвід - це чудово, і за це треба дякувати. Але деякі поради з заходу мінімум дивують. На Заході сліпі і не бачать наших реалій? Підняти енерготарифи? Чудово! Тоді ми або вимремо, або втечемо звідсі до вашої країни. У нас мізерні зарплати, а ціни вищі німецьких. Я відносно забезпечений, бо "лише" десь чверть платні у мене йде на харчі і комуналку. У багатьох - половина. Тож можливості пересічного німця, у плані інвестицій у енергозбереження, не співрозмірні з можливостями українця. А уряд наш докладає зусиль тільки там, де має можливість напхати у власні кишені: нема "отката" - нема діла. Вся енергетика в руках "донецьких". Енергоощадні технології зменшать їх прибутки, то воно їм треба? Я ось хочу сонячні батареї, утеплення, але де взяти гроші? Кредит? У нас він такий, що залишися без домівки! У нас економне індивідуальне опалення не дають зробити, бо це перекриє можливість відкачки грошей з бюджету через "комуналку". Тому гріємо небо, бо, поки що, саме це більше вигідно владі, ніж економія.

Нового "майдану" не очікується

Pravdorub, Киев:

Кровь людская не водица. Проплаченная померанчева рэволюция привела к власти бездарей и при всей кажущейся демократичности отбросила экономически Украину лет на десять - ничего не дав взамен.

Umnik:

Что мировые банкиры, МВФ и ЕБРР делают со странами, решившими, что их счастье в ЕС. Вешая нам лапшу на уши об евроинтеграции, движении к цивилизованному миру и безмерной любви, которую мы, нецивилизованные, должны питать к эталону демократии и общечеловеческих ценностей, наши "лопухастые грантоеды" и европейские мошенники просто забывают сказать, что халявный сыр - только в мышеловке. Схема элементарная – проще некуда. Некую страну X принимают, скажем, в ЕС. И щедро осыпают кредитами. Сразу же бурно расцветает экономика, а за ней и другие инвестиционно-емкие сферы общественной жизни. Граждане в нирване, вознося хвалу своему мудрому руководству, вовремя перетащившему страну из проклятого "железного занавеса" в лоно всеобщей демократии и торжества общечеловеческих ценностей. Но неотъемлемым атрибутом каждой бурной вечеринки, как известно, является горькое утреннее похмелье. В нашем случае оно наступает со снижением этими самыми рейтинговыми агентствами, созданными "этими самыми банкирами", суверенного кредитного рейтинга страны-заемщика. Выясняется, что по неясной причине (официально нам трут о зашкаливающих процентах долга по отношению к ВВП) кредиты, выдаваемые ей на обслуживание долга, образовавшегося в связи с упомянутой "нирваной", резко дорожают. Перспективы не только возврата долгов, но и их обслуживания стремительно улетучиваются. Долг растет, безработица увеличивается вслед за падением производства и разорением предприятий, подскочивший было уровень жизни падает, граждане начинают возмущаться, а затем и бунтовать. И… кредитный рейтинг снова снижается. Теперь уже в связи с растущими кризисными тенденциями…