В Україну повертається карткова система
У владних верхах Волині зрозуміли, що це — благо і розширили сумнівну справу до загальнообласних масштабів, охопивши нею пенсіонерів та бюджетників. Спочатку спробували діяти через мережу магазинів. Не вийшло. Торговельникам не стільки користі, як клопоту. Відтак у кулуарах облдержадміністрації визріла оптимальна форма розрахунків — ярмарки, названі пенсійними. Діло пішло.
Сьогодні на Волині вже немає селища чи більшого села, в яких не відбулися б ці дивні базари. Купувати на них дозволяється лише тим, хто на заслуженому відпочинку. І лише в рахунок неотриманих пенсій. Для цього дідусі та бабусі повинні мати спеціальні картки. Вони масово друкуються в усіх районних друкарнях. У кожній з них зазначено суму затриманої пенсії. Це «прибуток». Коли власник картки бере на спеціальному ярмарку товар, продавець проставляє вартість виданого — «видаток». Механізм «торгівлі без грошей» простий, як казармений соціалізм.
Що ж, власне, являють собою ці небачені досі «карткові торги»?
— У Ківерцях такий ярмарок відбувся на міському стадіоні, — розповідає пенсіонер Микола Миценко. — Приїхало на нього кілька десятків автомашин. Привезли борошно, цукор, макарони, масло, цукерки. З промислових товарів — меблі, взуття, чимало сільгоспінвентаря. Біля кожної машини — неймовірна тиснява. Продукти буквально розмели, небагатьом їх і вистачило. Січкарні та борони виявилися нікому не потрібними. Знову ж таки, повсюди газ, а котли пропонували не газові, то на них ніхто й не дивився. Більшість пенсіонерів пішли з ярмарку впорожні, на чім світ стоїть лаючи владу.
Обурила пенсіонерів не лише організація тієї, з дозволу сказати, торгівлі, а й ціни. На згаданих ярмарках вони в середньому на відсотків 20 вищі, ніж на звичайних ринках. Отож від горя всеукраїнського — від старечих злиднів — торговельні підприємства при сприянні влади примудряються урвати свій шматок, реалізуючи товар фактично з магазинною накруткою.
А ініціатива тим часом набирає обертів. У систему безгрошових розрахунків на Волині вже включено всю мережу закладів освіти (крім вищих навчальних закладів) та частково — медицину. З освітянами за їхню працю розраховуються де цукром, де холодильниками, а де руберойдом та цементом. З’являються навіть спеціальні безгрошові крамниці для бюджетників, їм замість платні видають спеціальні продуктові картки. А чом би й ні? Лише за кілька останніх місяців минулого року та за січень нинішнього таким чином погашено заборгованості з виплати пенсій та зарплатні у бюджетній сфері на суму майже 11 мільйонів гривень. Це для області не абищо!
Але чи згоден народ із тим, що йому пропонують? Народ ніхто не питає. Народ у нас повинен тільки схвалювати та підтримувати. А тим часом він вустами того ж таки ківерцівського пенсіонера Миколи Миценка говорить:
— Не розрахунки то, а суща ганьба. Краще б тих ярмарків не було. Це для людей приниження — ходити з картками та паспортами, аби засвідчити перед продавцем свою особу і одержати якусь милість. А головне, що ці розрахунки — не вихід. Не дають вони результату!
І справді. Не дають. Промислові підприємства ледь дихають, немає в них стільки продукції, щоб задовольнити попит усіх пенсіонерів та бюджетників. Немає в межах області й необхідного асортименту. Крім того, підприємства зацікавлені збути, скажімо, тим же пенсіонерам, лише невелику частку своєї продукції — аби розрахуватися з Пенсійним фондом, а далі вони повинні працювати на реальні прибутки, на живі гроші. Зненацька виникла неув’язка й на керівному рівні. Навіть скандал. Проти безгрошової системи розрахунків, зокрема проти пенсійних ярмарків, активно ініційованих обласною владою, рішуче запротестував міський голова Луцька Антон Кривицький. Директорів луцьких підприємств він переконливо попросив не брати в цих розпродажах участі й однозначно пообіцяв тим, хто ослухається, цілком конкретні та відчутні санкції.
Правду кажучи, міському голові навряд чи вистачить влади вчинити щось із непокірними, але зрозуміти його легко. Луцькі підприємства переважно не мають заборгованостей перед Пенсійним фондом, тому, реалізуючи свої товари на ярмарках для пенсіонерів, вони погашають свої майбутні платежі. Підприємствам до певної міри це, звичайно, вигідно. Тим часом луцьке міське відділення Пенсійного фонду не отримує живих грошей, котрі треба виплачувати вже сьогодні, негайно. Отож, міський голова і не може спокійно спостерігати за тим, як хитро обласна влада оббирає міських пенсіонерів.
Волинські пенсійні ярмарки, треба зазначити, реально осоромлюють тих, хто задля захисту вітчизняного товаровиробника ладен перекрити кордони. Не йтиме до нас імпорт — просто нічим буде торгувати. І щоб налагодити хоч якийсь прийнятний розподіл, доведеться запроваджувати значно жорсткішу карткову систему, ніж та, якою закінчив Союз. Власне, описувані безгрошові ярмарки і є початком запровадження в Україні нової карткової системи. Як вона має поєднатися із знаменитим «курсом реформ», не вкладається в жодну голову.
Непідробний жах цього «хау» в тому, що українське суспільство таким чином до цинізму відверто розмежовується на тих, у кого є гроші, і на тих, у кого їх абсолютно немає і бути не може. Розмови про рух до забезпеченої та демократичної Європи на практиці виявляються чистою облудою. Судячи з дійсності, нинішня влада просто намагається будь-що дотягти до жовтня — до виборів. А там і трава нехай не росте!
Олег ПОТУРАЙ, «День»
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
