IV Божа Заповідь: «Шануй батька і матір»

Господь Бог, даючи десять Заповідей, тільки три перші призначив на свою славу, а сім інших — для добра людей. З тих, які стосуються людей, на першому місці Він поставив четверту Заповідь. А це тому, що родина є основою народу, Церкви, держави. В родині, з волі Божої, приходять на світ діти. Родина їх годує, виховує, приготовляє до життя, дбає про їхнє майбутнє. Родина, хоч і найменша, але найважливіша клітина суспільного життя. Яка родина — така громада, такий народ, такий увесь світ. Коротко кажучи, родина — це фундамент усякої суспільності. Четверта Божа заповідь говорить про обов'язки дітей стосовно батьків і обов'язки батьків щодо дітей. Розглянемо обов'язки дітей стосовно батьків. Діти й пошана батьків Основний обов'язок дітей — шанувати своїх батьків. Ця Заповідь засновується на тому, що батьки для своїх дітей — Божі заступники. Господь Бог сам творить душу кожної людини, а тіло — батьки. Тому батьки, після Всевишнього, нам найближчі й найдорожчі.

Сам Бог поручив нас нашим батькам, тому вони для нас — Божі заступники. В їхні руки вклав Творець наше життя і виховання. Вони на землі заступають нам Бога, бо Він провадить людей. Св. Письмо Старого Завіту про пошану батьків каже так: «Хто шанує батька, той гріхів позбувається. Хто звеличує матір свою, той немов скарби збирає. Усім своїм серцем прославляй свого батька, і не забувай про болі матері твоєї. Пам'ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що вони для тебе вчинили?» (Сир. 3, 3-4 і 7, 27-28).

Діти зобов'язані шанувати батьків не тільки тому, що вони для них — Божі заступники, але й тому, що така воля Всевишнього. Це Господній наказ: «Шануй батька твого й матір твою». Діти завжди мусять бути свідомі того, що шанування батьків — це не рада, не заохота, але Заповідь — закон, даний Богом. Хто не шанує своїх батьків, той противиться волі Господній, ображає Бога і грішить, бо переступає Його заповідь.

Нашим батькам належить від нас велика пошана ще й тому, що вони, після Господа, наші найбільші добродії. З природи ми вдячні людям за кожне добродійство. А найбільше ми завдячуємо нашим батькам. Вони дали нам земне життя. В наших жилах пливе їхня кров. Вони від колиски нами опікуються з великою жертвою, любов'ю і посвятою.

Як батьків шанувати?

Наша пошана до батьків проявляється трьома способами: зовнішньою почестю, любов'ю і послухом. Діти завжди повинні ставитися до своїх батьків з великою пошаною, зовнішньою почестю, привітно їх зустрічати, чемно запитувати чи відповідати, ніколи їх не ображати чи зневажати словом або ділом, в потребі їм радо помогти і послужити. Нашим батькам належиться пошана без огляду на їхнє походження, соціальний стан чи освіту. Ніколи не можна батьками погорджувати або їх стидатися.

Погляньмо на Ісуса Христа, як Він шанував свою Матір. На її просьбу Він робить чудо в Кані Галилейській, хоча час Його діяння ще не прийшов. При своїй смерті на хресті поручає свою Матір опіці свого учня Івана.

Про Йосифа в Єгипті читаємо у Св. Письмі Старого Завіту, що він, будучи піднесений до найвищої гідності після фараона, не цурався свого батька, звичайного пастуха, але з великою пошаною представив його фараонові. За дорученням фараона він поселив його і своїх братів на найліпшій землі в Єгипті.

Читаємо в житті Папи Венедикта XI, що його відвідала мати, убога прачка. Кардинали вбрали її в багату одіж, але Папа сказав, що він не пізнає її в багатій одежі. Вона мусіла перебратися у свою одежу, і опісля він її по-синівськи привітав.

Діти зобов'язані завжди любити своїх батьків, не тільки на словах, але на ділі, в щоденному житті, потребі, слабості і старості, а також завжди за них молитися.

Джеймс А. Ґарфілд 4 березня 1881 року був обраний Президентом Америки. Він жив біля Клівленда (Огайо). Поки виїхав до Вашингтона, щоб прийняти уряд Президента, написав до своєї матері, що бажає аби вона їхала з ним. Мати відписала, що там нема місця для неї, звичайної жінки; вона радше буде вдома молитися за нього. Та він заявив, що без своєї матері не поїде. І вона поїхала й була всюди зі своїм сином. На першому привітанні понад сто тисяч людей чекало на нього. Між ними було багато визначних гостей. Очі всіх були звернені на Президента. Та місце, приготоване для нього, він уступив своїй матері. Після присяги підійшов до неньки, з любов'ю її обняв та поцілував. Усі були захоплені його любов'ю до матері. Так добрий син любить свою неньку!

Діти зобов'язані не лише шанувати й любити своїх батьків, але їх у всьому слухатися, доки перебувають під їхньою опікою. Св. ап. Павло навчає: «Діти, слухайтеся в Господі батьків ваших, бо це справедливо» (Еф. 6, 1).

ОБОВ'ЯЗКИ ДІТЕЙ СТОСОВНО БАТЬКІВ 

Батьки, з волі Божої, дають дітям земне життя і їх виховують, тому вони для них є Божими заступниками й найбільшими добродіями. З тієї причини Господь Бог окремою Заповіддю наказує дітям шанувати своїх батьків, їх слухати та любити. З усіх Божих заповідей 4-та єдина, що за її збереження Бог уже тут на землі обіцяє як нагороду особливе благословення і довге життя, а за нехтування нею часто карає.

Благословення і довге життя

Дві речі на землі є особливо бажані та дорогі для кожної людини: Боже благословення і довге життя. Хто не хотів би, щоб йому було добре, щоб його Бог благословив, щоб був щасливий та довго жив? І все те Господь Бог пов'язав із додержанням 4-ої Заповіді. Тому св. апостол Павло навчає дітей словами: «Шануй батька свого і матір — це перша заповідь з обітницею: щоб тобі добре було і щоб ти на землі був довголітнім» (Еф. 6, 2-3).

Хто шанує своїх батьків, той подобається Богові і сповняє Його волю. Тож, очевидно, на тому спочиватиме Господнє благословення. «Хто шанує батька, — каже Св. Письмо Старого Завіту, — той матиме втіху в дітях і в день своєї молитви буде вислуханий. Ділом та словом шануй твого батька, щоб його благословення зійшло на тебе. Бо добродійство батькові не буде забуте: надолуженням за гріхи воно тобі причислиться. Благословення батьків будує доми дітям» (Сир. 3, 5-14).

Життя свідчить, що виховані діти звичайно мають щасливе подружжя, добрих дітей та живуть у достатку.

Славний німецький генерал Цітен у молодому віці служив пажем при дворі Фрідріха I, короля Прусії. В його обов'язки входило вночі сторожити при дверях королівської спальні. Він мав бідну матір, яку любив і хотів їй матеріально допомогти. Тому радо, за відповідну винагороду, сповняв таку ж саму нічну службу і за інших пажів. Одного разу вночі король не міг спати і подзвонив до пажа, щоб той подав йому книжку до читання, але паж не ввійшов. Король встав і при дверях побачив сплячого Цітена, а в його руці напівзакінчений лист до своєї матері. Король з цікавості прочитав цього листа. Хлопець писав до матері, що йому важко вночі не спати та за інших сторожити, але він це радо робить, щоб хоча декілька марок більше вислати їй. Королеві сподобалася любов хлопця до своєї матері. І щоб йому помогти, він до кожної кишені вклав по кілька золотих монет. Від тієї ночі кар'єра Цітена була запевнена.

Бог карає злих дітей

Як Господь Бог благословить добрих дітей, так Він карає лихих дітей за брак пошани, послуху й любові до своїх батьків. У Св. Письмі Старого Завіту читаємо, що Хам насміхався зі свого батька Ноя, коли він, не знаючи сили вина, впився і лежав нагий у наметі. Інші діти накрили батька. За таку непошану Ной прокляв Хама і його нащадків.

Закон Мойсея у своїх приписах піддавав суворому осуду дітей, які своїх батьків не шанували, зневажали, кривдили, проклинали або навіть на них свою руку підносили. Тому Св. Письмо Старого Завіту за провини проти батьків накладає на злих дітей різні кари, навіть кару смерті. «Проклят, хто зневажає свого батька й свою матір» (Втор. 27, 16). «Хто проклинатиме свого батька або матір, того скарати смертю. Хто вдарить батька свого або матір, скарати його смертю» (Вих. 21, 15-17). «Око, що глузує з батька й що ненці не кориться, — те око нехай виклюють ворони і пожеруть орлята. Хто обдирає батька або матір і каже: «Це не гріх», — той товариш розбишаки. Хто обдирає батька й проганяє матір, той син ганебний, безсоромний. Хто проклинає батька-матір, того свічка погасне у глухій пітьмі» (Прип. 19, 26; 20, 20; 28, 24; 30, 17).

Бог також карає непослушних і бунтівливих дітей. Ось приклад:

Авесалом робить бунт проти свого батька царя Давида, бо хоче зайняти його престіл. Одначе бунт йому не вдався і за нього він заплатив власним життям. Про його трагічну смерть Св. Письмо говорить так: «Був Авесалом верхи на мулі, а мул увійшов під густі гілляки великого дуба: голова його зачепилася за дуба, й він повис між небом і землею, а мул, що був під ним, пішов собі далі... І взяв Йоав — полководець царя Давида — до руки три стріли й всадив їх у серце Авесалому, що ще живий висів на дубі. Десятеро Йоавових зброєносців обступили і били Авесалома, доки не забили... Взяли вони Авесалома й кинули його до великої ями в лісі та насипали над ним велику купу каміння» (2 Сам. 18, 9-17).

Подібна доля спіткала обох синів священика Елі. Вони були ледачі, погано поводилися, згіршували людей і ніяк не хотіли слухати частих напоумлень свого батька. Зате Бог видав їх на смерть, бо на Ізраїль напали філістимляни й у боротьбі загинули обидва сини Елі (1 Сам. 2-4).

Скільки дітей сьогодні по всьому світі бунтуються проти своїх батьків, проти дисципліни в родині та школі, проти авторитету Церкви й держави. Щораз більше весь світ охоплює загрозлива, сумна і трагічна проблема — проблема злочинності дітей та молоді. Ця проблема зганяє сон з очей батькам, над нею ломлять собі голови провідники громад, держав і Церкви. Один визначний діяч США каже: «Ми робимо великі старання побороти рак або знайти лік на нього, на недуги серця, дитячий параліч, але найбільша недуга-каліцтво нашого суспільства — злочинність молоді». Наслідки тієї злочинності зазнає на собі майже кожна людина, родина, громада, народ. Молодість, проведена у злочинах, мститься найбільше на самій молодій людині. Дозрівши, вона починає поволі розуміти, що її життя на блудній дорозі змарноване. Скоріше чи пізніше закони справедливості скують її руки, й вона опиниться у в'язниці. А на неї на ціле життя впаде тавро злочинця.

Один хлопець в Америці, засуджений до страти за свої злочини і вбивства, перед смертю так писав з в'язниці: «Змарновані дитячі літа, змарнована моя молодість і життя. Щойно тепер я бачу, що моє виховання нічого не дало мені ані у житті, ані на вічність. Чому мої батько і мати завчасно мене не перестерігали й не карали? На жаль, у молодості я не навчився того, що в подальшому житті таке необхідне, а саме: релігії, дисципліні, пошані закону, любові до науки і праці, почуттю відповідальності».

Марк Твен, відомий американський письменник-гуморист, подає нам яскравий опис того, як у молодого хлопця з роками міняється думка про свого батька. «Десятилітній хлопець думає, — каже він, — що його батько дуже багато знає. Маючи 15 років він упевнений, що вже так багато знає, як і його батько. 20-літнім юнаком переконаний, що вдвоє більше знає від свого батька. Досягнувши 30-ти років інколи приходить йому думка, що в дечому міг би порадитися зі своїм батьком. У сорок років він усвідомлює собі, що його батько таки дещо більше знає від нього. Коли ж йому мине 50 років, то він знову починає радитися зі своїм батьком. А після 60-ти років, коли його батька вже немає в живих, тоді він думає, що його батько був найрозумнішим чоловіком на світі».