Все частіше трапляється, що подружжя розпадаються після довгих років, проведених разом. Психологи та невропатологи вивчають чинники та шукають таємниці вічної любові.
Вони любили одне одного, виростили дітей, пережили труднощі у стосунках, розділяли всі злети та падіння, відсвяткували срібне весілля і хотіли провести разом старість. А потім все шкереберть: розставання, розлучення, шок для усіх. Як це можливо?
Те, що довготривалі шлюби розпадаються - не є незвичним. Як свідчить статистика: число розлучень після срібного весілля за останній час подвоїлася. «Тенденція до пізніх розлучень продовжує існувати»,- каже професор Інса Фоокен з університету Зігена. Психолог Інса Фоокен є однією з тих небагатьох вчених, хто досліджує даний поширений феномен.
Економічна незалежність, зміна уявлень про цінності і значно підвищена тривалість життя можуть бути причинами цієї тенденції. Після 25 років подружнього життя, згідно з статистичними даними, люди мають попереду здебільшого таку ж кількість років. «Тоді постає питання: чи продовжувати так жити далі, як дотепер?», - запитує професор Фоокен. Діти вже давно залишили дім, пенсія значно сповільнює темп буднів, будинок вже виплачений - це все відкриває нові простори для спільних переживань, принаймні теоретично.
Розлука: коли подружнім парам вже нічого сказати один одному
Фактично такий старий тип подружнього життя вже давно віджив себе, два життя застрягають в двох паралельних світах. «Ці пари вже майже не розмовляють одне з одним», - говорить експерт Фоокен. Сидять одне біля одного перед вікном або за сніданком, дотримуються відшліфованих ритуалів та спілкуються лише у крайньому випадку жестами, поглядами. «Об’єм вербальної комунікації постійно зменшується, тому стає важко вирішити непорозуміння». Так виникає відчуження, схвалене мовчазною згодою з обох боків.
Момент усвідомлення:"Я не хочу більше це робити" приходить несподівано, без очевидних причин. В деяких випадках бажання розлуки усвідомлюється і реалізується лише після знайомства з “симпатичною альтернативою”. Також втрата власних батьків часто стає імпульсом для розлуки, зазначає у своєму дослідженні професор Фоокен. «Коли батьки з повоєнного покоління, яке часто відіграє роль моральної інстанції, помирають, у дітей міняється погляд на їхнє життя загалом і подружнє життя зокрема». Коли сторожа немає, то «зникає підґрунтя для існування шлюбу, який вже з першого дня був нещасливим».
Пізнє розлучення: шок для кола знайомих
Коли довготривалі шлюби розпадаються, це зачіпає не лише саму подружню пару. Друзі і знайомі також зазнають потрясіння. Адже тепер контакти слід підтримувати за незвичних умов, оскільки розлучення інших допомагає усвідомити крихкість власних стосунків, бо уявна впевненість довела зовсім протилежне: «Вони ж так добре одне одного розуміли».
Чи насправді це так? Ззовні не завжди можна розпізнати, чи подружнє життя проходить щасливо чи ні. Навіть професіональні експерти, досліджуючи стосунки, зустрічаються з труднощами, коли потрібно дати професійну оцінку стосункам, як показує дослідження професора Роберта Левенсона, завідувача психофізіології каліфорнійського університету в Берклі. Дослідник зняв відео десяти пар, які розмовляли та сперечалися перед камерою. П'ять пар до моменту зйомки мали величезні проблеми у подружньому житті і пізніше розлучилися. Коли Левенсон показав відео 200 особам, серед яких були пастори, терапевти і психологи, та попросив ідентифікувати проблематичні подружжя, то результат був на 50 відсотків невірний.
Дослідники мозку шукають рецепт успіху довгого подружнього життя
Що є таємницею хорошого настрою? Цим питанням з певного часу займаються також невропатологи. З допомогою лабораторних тестів та сканувань головного мозку вони досліджують ознаки довготривалого щастя. Бянка Ацеведо з університету Каліфорнії в Санті Барбарі при опитуванні більш ніж 270 чоловіків та жінок з довготривалих подружніх пар очікувала отримати лише незначну кількість таких, які б підтримували палкі стосунки з партнером. На її здивування вона виявила 40 відсотків пар, які після десятиліть подружнього життя все ще мали романтичні почуття одне до одного. Також решта - 60 відсотків - почувалась в більшій мірі добре в сімейних стосунках, вони повідомили, що все ще закохані, просто не настільки інтенсивно, як раніше.
В своєму наступному дослідженні дослідниця розглядала ті пари, які після 20 років подружнього життя все ще проявляли взаємну пристрасть. Вона поклала перед ними фотокартки їх партнерів і, для перевірки, хороших друзів і поспостерігала, як реагує мозок піддослідних: При вигляді своїх коханих партнерів у піддослідних активізувалися точнісінько ті ж області головного мозку, що і в щойно закоханих пар. Додатково активізувалися також ті області, що відповідають за глибокі емоційні зв'язки.
Зміни: вважливо для пар
«Такі пари переживають ейфорію, а поряд з цим також і почуття спокою та безпеки»,- каже др. Ацеведо. З розмов, крім цього, стало зрозуміло, що пристрастні пари відігравали в житті одне одного дуже активну роль і свідомо проявляли особливий інтерес до відносин з партнером. Дослідники з університету Стоні Брук, що у Нью Йорці, припускають в той же час, що ті, хто постійно розпочинають нові спільні справи, є щасливішими, ніж ті, хто продовжує жити за звичкою. Причиною цього є на думку Нью Йоркських дослідників наступне: новий досвід призводить до викиду гормону щастя допаміну, що є тим же самим медіатором, що наповнює мозок в період закоханості.
Той, хто займається пошуком причин розривів довгострокових шлюбів, мусить подивитися на його зародження, як гадає професор др. Інса Фоокен. За яких обставин партнери познайомилися, які потреби вони мали тоді? Перед 30-ми або 40-ми роками люди одружувалися відносно молодими та долали віхи свого життя поділяючи між собою обов'язки: діти, робота, власність. Можна було побачити інший бік у якості батька, матері, працівника, домогосподарки, але як партнера - ні. Уявлення про спільну старість щиро віталося до моменту вступу у шлюб, але у старості, бачачи тверезо дивацтва інших, це могло виявитися ілюзією.
Розвиток в різних напрямках
Ускладнюється справа ще тим, що подружжя не розвиваються неодмінно синхронно, але у своїх інтересах, рівні обдарованості та розпорядку життя віддаляються одне від одного, Можливо чоловік та жінка старіють фізично та ментально різними темпами, а також статеві потреби міняються не в однаковій мірі. Професор Фоокен, щоправда, переконана: «Коли партнери можуть говорити про ці теми, налаштовуватися на одну хвилю і в центр уваги ставити наявні спільні риси, тоді партнерство існуватиме дуже довго».
Переклад з німецької.
Здійснив Роман Олійник, директор відділу з міжнародних відносин.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
