Вишиті подушки, скатертини, серветки. Вишивка тут всюди - на столі, на полицях, на дивані, у шафі і на стінах. Усе це роботи Ольги Писарук, вишивальниці з міста Надвірни.
- Навіть важко сказати, скільки років я присвятила вишивці, - зізнається майстриня. - Тримала в руках голку, відколи себе пам’ятаю. Не знаю, що зробила швидше, - почала говорити чи вишивати.
Дивовижно, проте вчителів мисткиня не мала і вчилась вишивати сама від себе. Фармацевт за освітою, Ольга Писарук вишивала вдома і на роботі, в кожну вільну хвилину. “Покупці, що часто приходили в аптеку за ліками, знали мене як “паню, котра вишиває”. Особливо я любила працювати “в другу зміну” - після обіду люди в аптеку заходили нечасто, і я могла вишивати, не відриваючись від полотна”, - розповідає О. Писарук.
Нині Ольга Василівна на пенсії і часу для праці має більше: “Я вишиваю щодня. Окрім свят, звичайно. Навіть їжу готую нашвидкуруч, щоб швидше сісти за вишивання”.
Ольга Писарук давно втратила лік своїм роботам. Їх вона не продає, частіше обмінює на нитки, дарує чи надсилає за кордон. “Мої вишивки для мене - як діти, - зізнається вона. - Віддати їх - те ж, що й відірвати щось рідне від серця”.
Майстриня зберігає все, чого торкнулася її голка, - в її колекції є картини та сорочка, що їх вишивала ще школяркою. Також не може виділити й своєї улюбленої роботи, адже всі вони дорогі для неї. Ще б пак, адже Ольга Василівна не лише вишиває, а й сама вигадує узори. “Я уявляю собі візерунок, потім беру в руки голку - і стібки самі лягають на полотно”, - каже вишивальниця.
Кілька років тому Ольга Писарук мріяла про музей, проте тепер не поспішає виймати свої роботи з шафи. “Це питання дуже серйозне і ще потребує уваги та вивчення, - наголошує жінка. - Мої роботи для мене рідні, тому я не можу не вболівати за їхню долю. Наразі мене все влаштовує. Я завжди радо показую вишивки всім охочим і нікому не відмовляю в проханні побачити мою працю”.
Так одного весняного дня двері квартири пані Писарук відчинилися перед журналістами з Норвегії. Вражені майстерністю вишивальниці, вони запропонували написати про неї книжку. Численні світлини робіт, вміщені в їхньому фотоальбомі, є не лише джерелом натхнення, а й цінним навчальним матеріалом для початківців та любителів вишивки. Проте у вільний продаж книжка так і не надійшла і для більшості читачів, на жаль, є недоступною. На передостанній сторінці фотоальбому своїх робіт Ольга Писарук написала: “Моя мрія здійснилася. Надіюся, що ті, котрі будуть мати книжку, вишиватимуть за цими взорами і будуть нею вдоволені настільки, наскільки вдоволена я. А хто не буде вишивати, той, маю надію, позичить її тому, хто буде вишивати”.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
