Німецькі пенсіонери їздять до лікаря на безкоштовному таксі

Німецькі пенсіонери їздять до лікаря на безкоштовному таксі

Жителька Мени Ольга Єрмоленко цього літа два місяці гостювала в Німеччині, в курортному місті Баден-Баден. Там живуть її найближчі родичі: донька Наталія, зять Штефан та п’ятирічний онук Люіс.

Інший менталітет

За кордоном Ольга Олександрівна не вперше. Минулого літа також їздила, гостювала там місяць. А загалом, крім Баден-Бадена, вона вже побувала в Парижі, Страсбурзі, Венеції.

Про Німеччину Ольга Єрмоленко розповідає дуже емоційно:

– Мене там вразило все! Порівнюючи наш народ і німецький, я зрозуміла – у німців зовсім інший менталітет, ставлення до своєї країни і до життя взагалі. Якщо хтось скаже, що в Європі живуть, як у казці, – не вірте. Там справді дуже високий рівень життя, але є і багато своїх проблем. Великі податки, дорогі комунальні послуги… Там зараз майже такі ж ціни на продукти, як і в нас. Але ж наші пенсії і зарплати, в середньому, дві тисячі гривень, а у них – дві тисячі євро. Тобто на наші гроші це понад 20 тисяч гривень.

Німці зовсім інакше ставляться до роботи. Там її наявність дає можливість жити добре, просування по кар’єрній драбині гарантує підвищення добробуту, бо зростає заробітна плата.

Але ж ніхто і ніколи не ухиляється від сплати податків. Заплатити все і вчасно, як кажуть, собі дешевше. Бо інакше можеш позбавитися всього: бізнесу, майна. Там громадяни поважають свою державу, а держава робить усе для своїх громадян.

Пенсіонерське таксі

Як і кожного з не зовсім юних людей, Ольгу Олександрівну цікавило життя німецьких пенсіонерів. Вона стверджує: там прекрасне пенсійне і соціальне забезпечення. І наводить приклад:

– Якщо пенсіонерові треба відвідати лікаря, він викликає спеціальне таксі. Обов’язки водія цього таксі – допомогти людині поважного віку вийти з дому чи квартири, довезти до лікарні, допомогти піднятися по сходах. Якщо пенсіонер забажає – таксі чекає, якщо ні – викличе інше. І все це безкоштовно. Як і лікування, бо в того пенсіонера обов’язково є медична страховка, за рахунок якої все це і робиться.

Я вже не кажу, що інвалід-візочник там може їхати в будь-якому автобусі, в будь-якому поїзді, відвідати будь-який магазин – усе спеціально обладнано для таких людей. Як, до речі, і для мам з дитячими візочками. І самі інвалідні візки чи інші засоби реабілітації видаються соціальною службою безкоштовно і тоді, коли людина цього потребує, а не тоді, коли є в наявності.

У них – не проблема

Я не втрималась і запитала Ольгу Олександрівну про наші вічні менські проблеми: сміття і дороги.

– А я там ніде не бачила сміття, там є відходи. Німці не люблять висотних будинків, у таких, як правило, розміщуються офіси і різні служби. А живуть у будівлях, де від одного до чотирьох поверхів і небагато квартир. У кожному такому помешканні є хаус-майстер, який слідкує за порядком у будинку та на прибудинковій території. Він знає всіх жителів цього будинку в обличчя, його викликають, якщо в квартирі сталися якісь неполадки з водою, опаленням, газом чи електрикою. Хаус-майстер або ремонтує сам, або викликає відповідні служби.

Сходи, сходові майданчики, прибудинкові території прибирає також хаус-майстер. Він же слідкує за контейнерами для відходів. Їх кілька: для паперу, скла, пластику і т. д. Навіть для зайвого одягу є контейнер, але туди слід вкидати речі лише чисто випрані.

У призначений час вміст цих усіх контейнерів забирається спеціальним транспортом. І не дай Боже комусь щось вкинути не туди: хаус-майстер обов’язково відслідкує, хто це зробив, на перший раз обмежиться зауваженням, а вдруге обов’язково буде штраф.

Ольга Олександрівна розповідає, що в Німеччині до штрафів ставляться так само, як і до податків – з повагою і острахом. Бо якщо вже ти десь щось порушив – не сподівайся, що «пронесе». Штраф невідворотний, бо там дуже легко ідентифікувати порушника: скрізь розставлені відеокамери – і на дорогах, і в громадських місцях. Повідомлення про штраф приходить поштою, і якщо не заплатиш вчасно – не забариться наступне повідомлення про те, що його сума вже збільшена разів у 10. А далі, якщо знову не сплатиш, держава може забрати твоє майно.

На жаль, дефіцит газетної площі не дає можливості переповісти усі враження Ольги Олександрівни від поїздки. Слухаючи її, я зрозуміла одне: не з того боку ми почали готуватися до вступу у європейську спільноту. У нас, в Україні, треба піднімати не ціни, а життєві цінності, на які вже давно орієнтується Європа.

Валентина Фещенко