- Мені знайомі кажуть: повісила б свої картини ось там на стіні при вході, а я не хочу – мені краще хай на шафі висить, лишень аби перед моїми очима була, я сиджу і любуюся, - 69-річна коропчанка Юлія Крутік сидить на дивані у своїй вітальні, на колінах тримає розпочату нещодавно роботу – сіре полотно, затиснене в п’яльцях, уже частково «розфарбоване» у червоно-зелені кольори.
Юлія Анатоліївна – інвалід з дитинства, має хворі ноги після перенесеного в однорічному віці поліомієліту. Вона пересувається мало і лише за допомогою милиць. Своє життя жінка присвятила фармації – після навчання у медучилищі в Ромнах працювала у Коропській аптеці. Уже давно на пенсії, та роботящі руки без діла не сидять.
- Я не можу не робити щось, - каже Юлія Анатоліївна. – Дуже люблю вирощувати квіти. Хоч і важко ходити, на ногах не встою, але до клумб своїх доберуся якось, сяду на лавку і в землі копирсаюся – копаю, полю. Хто інший може б не переймався такою роботою, а я дуже люблю дивитися, як ростуть квіти...
А три роки тому жінка захопилася ще однією справою, яка для неї стала відрадою для душі.
- Мені сестра подарувала набір для вишивання. Вона мешкає в Чернігові, купила там схему, канву та підібрані нитки. Я й раніше вишивала трохи, ще в молодості. Але тоді які картини були? Простенькі, без відтінків, крупним хрестиком.
Тепер же вишита картина має зовсім інший вигляд. Дрібненькі хрестики, безліч відтінків ниток, якісне зображення – і здалеку роботу вишивальниці не відрізнити від виробу майстрів пензля.
- Оці картини мені найдужче подобаються, - показує майстриня на два великих полотна, обрамлені рамками. На одному з них юнак та дівчина на гойдалці, інше називається «Гроза». Картини дуже гарні, яскраві.
– Тепер картини за скло не ховають, - продовжує наша співрозмовниця. - Без скла полотно наче намальоване, без відблисків. А якщо запилиться, можна зняти і випрати.
Перед початком роботи Юлія Анатоліївна розкреслює канву на квадрати спеціальним олівцем, який легко відпирається водою. Каже, їй привезли його із Чернігова, бо у Коропі такі не продаються.
- Завдяки цим квадратам легше себе контролювати, бо зіб’єшся на один хрестик і все – картина зіпсована, треба розшивати…
Майстриня вишиває не тільки для себе. Картини у неї замовляють знайомі та близькі люди. Вони й привозять схеми та нитки, адже у Коропі підібрати нитки, на жаль, важко, вибір дуже обмежений.
- Я купувала відразу набори для вишивання, але вони такі дорогі, - зітхає пенсіонерка. – Оці, що висять у кімнаті, мені купили за двісті гривень три роки тому. А сестра попросила вишити вовків – теж велику картину – то їй набір обійшовся аж у 500 гривень. І це ж тільки тканина, схема та нитки. А ще ж скільки роботи!
На одну велику картину у Юлії Анатоліївни «іде» 4-5 місяців, це при тому, що вона вишиває дуже багато.
- Я живу сама, їсти собі не завжди готую, можу весь день за своєю роботою провести. Як захоплюсь, так вишиваю до ночі. Але очі уже підводять.
Жінка носить окуляри, бо має вікову далекозорість, та й вишивання дрібних хрестиків ще й як садить зір.
- Тому й телевізора не дивлюся, коли вишиваю, тільки радіо слухаю. Усі новини знаю, і хто у Верховній раді з ким бився, - жартує наша співрозмовниця. І додає: – Вишивання дає спокій, терпіння, приємно створювати щось нове. Я так люблю милуватися і квітами, і картинами. Хочеться, щоб мої роботи милували око тих, для кого їх вишиваю. Не подобається тільки, що робота повільно просувається, поки вишиєш – стільки часу пройде.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
