Факт зриву підписання Угоди про асоціацію між Євросоюзом та Україною набуває все більш очевидних ознак. І хоча на момент написання цього блогу не було повідомлень про офіційну позицію Президента Віктора Януковича з приводу сьогоднішнього рішення уряду, є сенс приймати за реальність факт зриву підписання Угоди про асоціацію. Очевидно, що таке рішення урядом не могло бути прийнято без погодження з Януковичем. Інші річ, що залишаються мізерні сподівання на надмірний блеф української влади, яка намагається таким чином вибити максимальну допомогу з боку ЄС. Якщо це так, тоді Віктор Янукович, повернувшись в Україну, має відмінити рішення уряду, яке прийнято, начебто, без погодження з ним і в порушення рішення РНБО про заходи щодо підготовки підписання Угоди про асоціацію.
Але будемо виходити з того, що остаточне рішення українською владою вже прийнято і вороття не буде.
Спробую дуже стисло оцінити наслідки цього рішення.
По-перше, українська влада в очах лідерів ЄС та США стає угодонездатною. Вона не готова дотримуватися взятих на себе зобов'язань. Контакти з нею будуть дуже фрагментарні, без жодних рішень. З їх боку здійснюватимуться кроки, спрямовані на персональні санкції по відношенню до ключових осіб правлячого режиму.
По-друге, кредитів від МВФ теж вже не варто очікувати. На реформи влада йти не готова, а без них гроші можуть дати лише росіяни. Теоретично можна щось спробувати отримати у Китаю, але той дотримується тактики не вмішуватися в розборки, що точаться між західними країнами та ще якимись країнами світу. Тому допомагати, навряд чи погодиться.
По-третє, справу проти Тимошенко буде розглянуто Європейським судом в максимально пришвидшені строки. Зрозуміло, що в цьому випадку рішення гарантовано буде на користь Тимошенко. Спроби не виконувати рішення Європейського суду обернеться додатковим приводом для застосування санкцій особисто проти Януковича, його родини, наближених до нього представників влади та бізнесу.
По-четверте, вікно можливостей для Януковича стрімко звузиться, більше нагадуючи коридор по якому велику рогату худобу женуть на бійню. Спробувати домовлятися про щось він зможе лише з Путіним.
По-п'яте, після зриву Вільнюського саміту з українською владою особливо не буде домовлятися і Путін. З його боку буде лише зростаючий диктат та зростаюча залежність української влади від Росії.
По-шосте, дуже швидко розвіються ілюзії щодо справжніх причин падіння товарообігу між Україною та Росією. Політичний фактор лише частково пов'язаний з цим. Головна причина – це вповзання Росії в довгострокову системну економічну кризу. За даними Росстату за підсумками 9 місяців поточного року в російській промисловості зафіксовано нульове зростання, а в жовтні – взагалі падіння 0,6%. Держбюджет Росії дефіцитний, як і значна частина регіональних бюджетів. І це попри те, що ціни на енергоносії тримаються на верхніх позначках. На думку практично всіх російських економічних експертів російська економіка вичерпала екстенсивні методи свого зростання. При цьому рівень зарплат, пенсій та соціальних виплат вже є таким, що не дозволяє сподіватися на зростання конкурентоздатності російської продукції, як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, за виключенням сировинних товарів. А відсутність зростання зарплат та соцвиплат не стимулюватиме внутрішній попит.
В Росії інвестиції в основний капітал, за оціночними оціночними даними Росстату, в січні-жовтні 2013р. у порівнянні з аналогічним періодом 2012р. знизилися на 1,2%.
Саме падіння інвестиційного попиту є головною причиною падіння попиту на українську інвестиційну продукцію. Путін може дати вказівку припинити знущатися на компанією «Рошен», але він не може змусити російські компанії купувати українські станки, вагони, труби, турбіни, метал тощо в умовах зростання економічної кризи. І це ще лише початок. Основні проблеми в Росії почнуться за рік-два, коли почнеться довгостроковий тренд на зниження цін на енергоносії на світових ринках.
Розпочати кардинальні реформи, спрямовані на підвищення ефективності російської економіки, демонополізацію, Путін та його режим в принципі не спроможні. А без з цього є підстави очікувати настільки глибоку економічну та політичну дестабілізацію, що Росії її може просто не пережити.
Причому кошмар для Росії полягає в тому, що їй складніше підвищувати ефективність економіки ніж Україні. Бо, на відміну від України, зниження енергоспоживання не може суттєво вплинути на економічну ситуацію. Частка споживання енергоносіїв в ВВП в них суттєво нижча, ніж у України.
Отже, сподівання, що російська економіка стане тягачем, що витягуватиме українську економіку з кризи є відвертою економічною безграмотністю. Більш того, в умовах зростаючих проблем в російській економіці, саме українські товари за будь-яких умов намагатимуться вичавити з російського ринку.
По-сьоме, відбуватиметься параліч державного апарату, діяльність якого протягом останнього року була спрямована на реалізацію євроінтеграції України. Причому попри всі свої недоліки цей апарат вірив в позитивність реалізації євроінтеграційного розвитку України. Зараз в нього буде повний ступор, бо він буде неспроможний розгорнути всю роботу в бік поглиблення стосунків з Росією. Крім того, переважна його частина не віритиме в позитив такого розвороту. За таких обставин економічна криза в Україні лише набиратиме більшої сили.
По-восьме, інвестиційні та споживчі очікування стрімко погіршуватимуться, бо всі усвідомлюватимуть, що надалі економічні негаразди лише зростатимуть.
По-дев'яте, питання євроінтеграції України відкладається на невизначений період. Бо починаючи з 2015-2016 року порядок денний світової політики буде зовсім інший. Слід готуватися, що ЕС буде змушена вибудовувати захисні редути від хаосу, який буде йти з Росії, вже на західних, а не східних кордонах України.
По-десяте, внутрішньополітична криза в Україні стрімко зростатиме та поглиблюватиметься. В очах української опозиції чинна влада теж виглядатиме як абсолютно угодонездатна, яку перемогти можна буде лише за допомогою грубої сили.
Борис Кушнірук
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
