Галина Тарасюк: Раджу всім: читати «історію», думати, робити висновки і, звичайно, діяти

На питання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає письменниця Галина Тарасюк.

- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.

- У зв’язку з нинішніми подіями відповідаю коротко і чесно: зараз читаю і перечитую усе те, що стосується історії України, нашої культури та літератури. Враження драматичні, бо, вибачайте за тавтологію, таке враження, що минає час, а ми, українці, топчімося на місці із тими самими ідеями, проблемами і бідами, що були і два, і три, і десять століть тому. І все намагаємося вирватися із зачарованого кола меншовартості, окресленого довкола нас загарбницькими амбіціями сусідів. Хіба не обурює те, що сьогодні, через 200-ті років після народження Шевченка, слова «нєістового Вісаріона» Бєлінського про Тараса Шевченка як представника української духовної самоідентифікації повторюють один за одним наші сучасні неістові українофоби, нав’язуючи нам знову почуття третьосортності, а головне сумнівів: «а може, так воно й було»? А чому? А тому, що ми «ленівиє і нє любопитниє», не знаємо своєї історії, своїх героїв та подвижників, відповідно не маємо ні знань, ні гонору й мужності, щоб з гідністю «ставити на місце» «зарвавшіхся».

- Що можете порадити для читання іншим?

- Чи варто нагадувати збиту «крилату фразу»: «Хто не знає своєї історії, той не має майбутнього»? Варто. Тому й раджу всім, надто молодим і надто сьогодні: читати «історію» і не тільки України, думати, робити висновки і, звичайно, діяти. Приклад: білоруські письменники, не маючи наших «майданних свобод», змаги за своє національне майбутнє перевели в площину літератури: стали писати прекрасні твори на історичну тематику, нагадувати про забуті чи й невідомі факти свого героїчно-драматичного минулого, тим самим пробуджуючи в молодому поколінні здавалось безнадійно оспалу національну гордість і патріотизм. Ось усе, що на даний історичний момент можу сказати й порадити.