загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Пенсіонер з Рівного став живою енциклопедію

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Його запросто можна назвати ходячою енциклопедією. Цей чоловік здатен відповісти на будь-яке питання і розповісти неймовірно цікаві факти з різних сфер і галузей. А все тому, що рівнянин Олександр Коташевський з дитинства «товаришує» з книгами. Ними заставлена велика шафа у його невеличкій затишній кімнатці. Тут зберігається близько тисячі різноманітних книг, кожна з яких свого часу відкривала Олександрові Коташевському невідомий світ.

Жуль Верн «відкрив» книжковий світ

Олександр Коташевський – людина добре відома у нашому місті. Він –ветеран прокуратури, старший викладач Рівненського інституту Від­критого міжнародного університету розвитку людини «Україна», почесний працівник прокуратури України, «Почесний музейник Рівненщини», автор книги «Посібник для слідчого», підручника для студентів «Кримінальне право України в схемах» та інших книг і статей. А ще це людина з глибоким аналітичним мисленням, унікальною пам’яттю, увагою і сприйняттям. Важливу роль у його становленні як ерудованої, глибомислячої людини відіграли книги. Вони су­проводжували Олександра Васильовича з раннього дитинства.

А в батьків Коташевського бібліотека була скромною. Вони були родом із заможних шляхетських родин, тож мали би володіти великою колекцією книг. Проте за часів Сталіна тих, хто володів великим зібранням книжок, посилали, як тоді казали, «пасти білих ведмедів» (тобто у заслання). Це лякало людей.

Тоді йому, маленькому Сашкові, любов до книг та до читання прищеплювала бабуся, яка відіграла чи не найголовнішу роль у його вихованні.

– Моя бабуся, донька царського полковника, була дуже начитаною та інтелігент­ною людиною. Працювала вчителькою музики, вільно володіла французькою та італійською мовами. У дитинстві саме бабуся читала мені казки Андерсена, братів Грімм, а також українські, російські народні казки, – пригадує своє дитинство пан Олександр. – Знаєте, чим казки відрізняються від сучасних мультфільмів чи ігор для дітей? У казках завжди перемагає добро. І цьому мене вчили у дитинстві.

Із головою у «книжковий світ» Олександр пірнув у четвертому класі. Саме тоді хлопчикові подарували його першу «дорослу» книгу. Це був «П’ятнадцятилітній капітан» Жуля Верна. Відтоді цей письменник став для  Олександра Коташевського чи не найулюбленішим автором.

– Книга мене надзвичайно захопила. Я прочитав усі книги Жуля Верна, які тільки можна було. Маю найповніше у Рівному зібрання його творів. Усе те, чого не вистачало в друкованому вигляді, тепер є на комп’ютері, – розповідає про свою колекцію її власник. – В тому числі його книга про Україну – «Замок у Карпатах». Мені пощастило знайти його твори, які ще не ввійшли до жодного зібрання. Ці книги тільки нещодавно випустили, після того як знайшли в таємному сейфі письменника. Жуля Верна вважають одним із письменників-провидців. Зі 116 його наукових передбачень не справдилось тільки чотири.

У колекції тисяча друкованих і 50 тисяч електронних книг

Збирати книги Олександр Коташевський почав після закінчення школи. Хоча Сталінщини вже й не було, але з книгами все одно були проблеми. Чоловік на той час жив у Гощі, тож за новими виданнями їздити доводилось до Рівного. Справжній рай для книгомана настав, коли Олександр після армії поїхав навчатися до Харкова. У великому місті ситуація із книгами була кардинально іншою. Там можна було знайти багато цікавих речей. Тож уже тоді в невеликій студентській кімнаті вся шафа Олександра була заповнена книгами.

Нині його книжкове зібрання налічує близько тисячі книг. І це тільки половина від того, що було раніше. Адже приблизно таку ж кількість книг чоловік подарував бібліотекам міста та області.

В оселі рівнянина можна знайти відомі серії книг «Жизнь замечательных людей», «Классики и современники», класику української і зарубіжної літератури, історичні книги, енциклопедії, збірки поезій, військову літературу, книги про тварин і рослини, історичних постатей, цікаві місця на планеті, світові загадки, повні зібрання творів Сталіна і Леніна, літературу з палеонтології, природознавства, мистецтва та безліч інших. У цій домашній бібліотеці можна знайти книгу на будь-яку тему. Звичайно, умістити все в такому невеликому приміщенні, як квартира, практично нереально. Адже книги займають багато місця. Через це тисячі книжок Олександр Коташевський має в електронному вигляді. У посортованих ним папках збе­рігається близько 50 тисяч різних видань, серед яких є не тільки надзвичайно цікаві, а й доволі рідкісні.

– Наприклад, повне зібрання (14 томів) творів Тараса Шевченка 1962 року випуску. Це твори, надруковані в Чикаго (США). Ніде в Україні я цього зібрання не знайшов, навіть у бібліотеці Вернадського, – пишається володар найбільшої у Рівному колекції книг. – Найціка­віше, що тут є твори, яких немає в наших зібраннях. Навіть не всі шевченко­знавці, як виявилось, досконало знають творчість великого українського поета і письменника. В електронному вигляді маю 50-томник творів Івана Франка. Це, на мою думку, найкращий український письменник, чудовий філософ, гарний поет, людина, яка знала чотирнадцять мов, а писала шістьма. А нещодавно скачав книгу «Україна – козацька держава». У продажу її вартість сягає семи тисяч гривень. Книга вийшла невеликим тиражем під особистим куруванням Ющенка.

Олександр Коташевський не колекціонує книг за матеріальною цінністю. Для нього важливий перш за все смисл книги, те, чому вона здатна навчити, на що відкрити очі:

– Важливими для мене є зібрання творів Жуль Верна у 12 томах. Одна із цінних – книга мого батька «Старинная книга Геббельса» (1949). Із задоволенням читаю Конан Дойля. Часто перечитую поезію Степана Руданського. Але тепер стільки цікавої і різноманітної літератури, що просто немає сенсу повертатися до того, що вже пройдено і використано.

150 сторінок на годину

За своє життя Олександр Васильович прочитав 5 – 6 тисяч книг, не враховуючи навчальної літератури. Допомогла опанувати таку велику кількість літератури спеціальна техніка читання.

– Я читаю до ста сторінок за годину. Раніше читав до 150 сторінок. Це система скорочитання. Дуже гарна річ, коли читаєш книжку, яку тобі всю від «а» до «я» читати непотрібно. Наприклад, пропускаєш якісь ліричні відступи, а досконало читаєш тільки суть. Навчившись так читати, я за день міг прочитати будь-який підручник, а наступного дня його переповісти, – розповідає Олександр Коташевський. – У мене хороша смислова, але слабка механічна пам’ять. Тому я, прочитавши щось, можу побудувати причинно-наслідкові зв’язки і розповісти про будь-що. Натомість не дуже добре знаю іноземні мови, тому що для цього потрібна механічна пам’ять.

Книги Олександр Васи­льович читає щодня. Обов’язково. Тільки інколи, якщо гарна погода, може не до­три­матися традиції, бо цілий день проводить на риболовлі. Ще цікаво, що читати одночасно чоловік може кілька книг.

Є такі книги, які потрібно «проковтнути» відразу, – каже він. – Особливо, якщо вони невеликі, тому що в іншому разі втрачається смисл читання. А от сісти і читати поезію від першої сторінки до останньої, смішно. Адже просто не сприймаєш прочитане. Не варто також читати одночасно три книги з одного напряму, наприклад на історичну тематику. Але якщо читаю в один період історію, поезію, щось із дитячої літератури, тоді всі твори гарно сприймаються і запам’ятовуються.

Чоловік  підтверджує поширену думку про те, що сучасні люди стали менше читати. Найперше через те, каже книгоман, що з’явився значно простіший спосіб отримати інформацію – інтернет. Адже читати важко.

– Зараз люди читати не хочуть. Змінити це можна. Потрібно всього лиш, щоб керівники держави, починаючи від Президента і закінчуючи головою сільради, читали книги. І так підвищували рівень свого інтелектуального розвитку, – переконаний чоловік. – Таким чином вони подадуть приклад іншим.

Марина ФУРС

До списку новин