загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Музей імені Григорія Галагани запрошує на виставку творів Марії та Федора Примаченків «З любов’ю до людей»

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

28 березня о 15-00 в Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана відбудеться відкриття виставки творів Марії та Федора Примаченків, присвяченої 105 річчю від дня народження художниці.

Невід’ємною частиною світового художнього процесу є наївне мистецтво. Увага до нього як до особливого напрямку поширилася в різних країнах у ХХ столітті, коли збільшився попит на твори непрофесійних художників таких, як француза Анрі Руссо, грузина Ніколо Піросмані, хорвата Івана Генералича, поляка Яна Никифора. Їх імена ввійшли до «Всесвітньої енциклопедії наївного мистецтва» (Белград, 1984), де зіркою першої величини визнано українську малярку Марію Примаченко (1909–1997).

Малописьменна жінка зі складною долею виразила власну думку на історичні події, розуміння та ставлення до навколишнього світу диво-творами, в яких декоративний живопис межує з поетичним фольклором. Вражаюча фантазія, невичерпна народна мудрість і дитяча безпосередність відображення дозволили мисткині створити у притаманній їй сонячно-яскравій палітрі оригінальні роботи станкового характеру.

За життя мистецтво художниці дістало високої оцінки: її прийняли до НСХУ (1959), було присуджено Державну премію ім. Т.Г. Шевченка (1966), присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України (1970) та народного художника України (1988), нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1994). Картини мисткині зберігаються у вітчизняних і зарубіжних зібраннях знаних колекціонерів, у багатьох музеях. Понад два десятка робіт, що були закуплені Дирекцією виставок НСХУ і передані Чернігівському обласному художньому музею, майже повністю розкривають тематику творів Марії Оксентіївни.

Широко відомою вона стала завдяки унікальній серії «Болотнянські звірі», якій немає аналогів ні в українському, ні у світовому мистецтвах. Буквально заворожують своїми довершеними і досить простими художніми формами із звичними назвами звірі («Ведмеді-пасічники», 1977 р.) та химерні зооморфні пугачі («Цей звір зубами молотить», 1985 р.), образи яких народжені багатою уявою мисткині.

Улюбленим прийомом в її творчості було «олюднення» тварин. Очима з віями, у капелюсі, з під якого видно пасма волосся, дивляться кумедні персонажі творів «Крокодил болотяний», 1985 р., «Стародавній орел», 1986 р.

Часто за бажанням художниця змінювала вигляд істот з тією метою, щоб показати які вони дивні. Намальований звір у творі «Чотириногий одуд», 1986 р. має прикмети птаха – гребінь на голові, але в цілому відрізняється від існуючого в природі пернатого з подібною назвою. За аналогією, важко впізнати в роботі «Дика видра», 1983 р. грайливе, пухнасте звірятко, яке має коротколапе присадкувате, але досить гнучке тіло.

Крізь всі роботи художниці проходить тема боротьби добра й зла, ненависть до насилля і заклик до миру. Примаченківські загадкові звірі завжди мали земну першооснову, і поштовхом до їх появи часто ставали події з життя. На початку 1980-х років, коли світ напружено стежив за міжнародними відносинами між СРСР та США, малярка створила цикл символіко-алегоричних картин, присвячених цій темі. Вигаданим страховиськом у творі «Атомна війна», 1983 р. автор передала суть війни, що несе руйнування і загибель всьому живому. А в образі крилатого коня у картині «Горбоконик», 1986 р. втілила символ миру.

У роботі «Пішов бичок», 1986 р., присвяченій Чорнобильській трагедії, художниця показала наслідки атомного лиха – мутацію свійської тварини.

Певний інтерес становлять сюжетні композиції у виконанні Марії Оксентіївни. При всій їхній самобутності вони мають спільність з народними картинами. Теплого ліризму і гармонії сповнені мотиви казок («Змій у садок заліз», 1985 р.) і пісень («Під вишнею, під черешнею», «Ой, за гаєм, гаєм», 1985 р.), сцени з буття селян («Я пас телята», 1983 р., «Приїжджай, братику», 1987 р.), де епічно спокійні та доброзичливі герої мов запрошують взяти участь у дійстві.

Полюбляла і писала Марія Примаченко квіти. Та й вони в неї незвичайні, виростають із «вазону» (основний мотив настінного розпису) і сприймаються як «дерево життя». А ще, постійна потреба у спілкуванні з глядачем спонукали мисткиню додавати до зображення словесне пояснення. Так виникли «квіти-присвяти», зразком яких є картина «Квіти матерям», 1968 р. Написом на звороті: «Квіти молодим матерям, які народили сина або дочку» автор надала твору конкретної адресності й більш розширеного задуму: квіти – символи вічного життя, що асоціюються з праматір’ю роду людського.

Справу відомої малярки продовжив її син, учень і творчий спадкоємець – Федір Примаченко (1941–2008), член НСХУ (1984), заслужений художник України (1998), лауреат премії ім. К. Білокур, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеню, Почесною відзнакою Президента України (2001).

Багато в чому наслідуючи систему започаткованих матір’ю художніх образів, Федір Васильович підходив по-особливому до їх вираження. Написані у соковитих кольорах картини митця більш оповідні ніж твори Марії Оксентіївни. В них яскравіше проявлений раціональний початок на відміну імпровізаційності та поетичної натхненності, що було притаманно роботам геніальної малярки. У музеї зберігаються чотири твори художника. Два з них він символічно присвятив своїм батькам.

У зображенні білої пави в композиції «Птах у квітах», 1979 р. автор втілив образ матері. Вона вирізнялася серед людей своєю вдачею, зовнішнім виглядом, до чого влучно навести народну мудрість: «Павлин гарний, так ногами нещасливий». Відсутність парного зображення пернатих підкреслює самотність Марії Оксентіївни, яку війна назавжди розлучила з батьком її дитини. Здогадувалася жінка, що загинув коханий, але продовжувала його чекати.

Разом з нею сподівався побачити рідну людину й Федір Васильович. Свої емоції він виплеснув у творі «Хата, що чекає рідного солдата», 1979 р., наповнив його драматичною інтонацією і почуттям любові. Вдалечінь летять птахи, мов відраховують час – кількість десятиліть, що минули від останнього батькового листа. Символом добра та незгасимої надії постає хатина. Оздоблена на українській лад, вона мислиться нескінченним ланцюгом людських доль. А наповнені насінням соняхи – образом сонця, родючості, вічного коловороту життя: народження, вмирання, відродження.

Марія й Федір Примаченки полишили земні обрії. Але рід митців продовжується. Онуки геніальної малярки Петро та Іван обрали шлях у мистецтво. Як художники вони несуть далі Божу іскру таланту славетної династії, яка стала своєрідним дзеркалом цілої епохи в житті України.

Виставка триватиме до 16 травня.

Наталія Шумська

До списку новин