загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Чернеча розкіш та мирська убогість

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Коли Володимир Святославович збудував на високому березі Луги два храми, щоб молитися там істинному Богу, поруч він звів княжий терем. Свята гора стала резиденцією хрестителя всія Русі. Тоді там побувало чимало видатних історичних постатей. Очевидно, дух величі у тепер уже жіночій обителі живе і досі, бо хто би міг подумати, що й через тисячу літ у Святогорський Успенський Зимненський ставропігійний монастир їхатимуть українські президенти, інші, не менш впливові політики та бізнесмени, зірки шоу-бізнесу і просто великі світу цього…

Велич обителі помітно здалека. Високі мури, добротні будівлі і золоті куполи старовинних храмів. А обабіч дороги розсипалися домівки зимненців. Цікаво, чи помічають високі гості, проїжджаючи повз сільську, вибілену начисто хатину «у миру», як вона «голосно» контрастує із сусіднім чернечим побутом?

…Коли Михайло Добкін прийняв рішення йти в Президенти, то свою передвиборчу кампанію чомусь вирішив розпочати з Волині – разом із головним регіоналом нашої області, котрому навіть судилося стати головою облдержадміністрації (правда, на найкоротший термін в історії волинської політики), Олександром Башкаленком приїхали помолитися у зимненських храмах. Як сказав сам Михайло Маркович, він прибув очиститися і набратися сил напередодні непростої президентської гонки. Схилив голову перед чудотворною іконою Божої Матері, з приводу чого його прес-служба навіть писала (погодьтеся: звучить – як злий жарт), що це допоможе йому перемогти на виборах.

То був не перший візит пана Добкіна у цей жіночий монастир, але воістину найодізніший. Та й Олександр Башкаленко тут не вперше.

Пригадаймо, якими розкішно-гучними та пам’ятними стали минулорічні різдвяні молитви тоді ще Президента України Віктора Януковича, котрий одним із останніх своїх указів Олександрові Костянтиновичу навіть орден присвоїв. Не менш інтригуючим було у Зимному і Різдво-2014 із родиною Медведчуків. Тоді разом із телеведучою Оксаною Марченко та її чоловіком – пропутінським політиком Віктором Медведчуком – у Зимному молилися Слава Фролова – теж зірка талант-шоу. Але вона не стала про це розповідати у «Фейсбуці», як її колега, тож і журналісти промовчали.

Програма восьмого дня пастирського і паломницького візиту Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила в Україну завершилася відвідинами зимненського монастиря. Після проголошеного слова Святішого Патріарха віряни голосно вітали його, вигукуючи: «Кирил – наш патріарх».

Свого часу тут був Президент Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, котра у період свого прем’єрства навіть виділила чимало коштів із Держбюджету на реставрацію обителі. І колись віце-Прем’єр-міністр Юрій Бойко та екс-Глава Секретаріату Президента Ющенка Віктор Балога, кажуть, і досі є благодійниками.

А 2013-го монастиреві подарував дзвона тоді ще Генеральний прокурор України Віктор Пшонка. Тут любив (чи й любить) бувати президент Леонід Кучма. Кажуть, що він ночував в окремому приміщенні на території монастиря, через що оселю нарекли «Кучмовою хатою». Разом із нашим колишнім гарантом у зимненській обителі вечеряв Президент Польщі Олександр Квасневський. Правда, він був шокований, коли дізнався, що перебуває у… жіночому монастирі.

Сюди часто навідувався екс-прем’єр-міністр України Юрій Єхануров (який, до того ж – нововолинський зять).

А коли 2011-го в Луцьку вшановували пам’ять російського політика і дипломата Віктора Чорномирдіна, настоятелька монастиря ігуменя Стефана зізналася, що й ця непересічна особистість за життя неодноразово з неофіційним візитом побувала в зимненській обителі…

І то – лише відомі факти: не виникає жодного сумніву, що стіни келій та храмів відають значно більше.

Звісно, забажалося відчути на собі магічну енергетику Зимного, побачити, де ступала нога такої когорти видатних особистостей сучасності і минулого. Тож стала домовлятися. Як годиться, спочатку про бажання відвідати монастир вирішила повідомити насельниць обителі телефоном. Спробувала без зайвих допоміжних зв’язків, адже всі ми – однаково раби Божі.

Знайти номер для контактів не проблема – до рук врешті потрапив телефон канцелярії. Жіночий голос на тому кінці дроту після того, як озвучила своє бажання, чемно повідомив, що такі моменти треба погоджувати тільки з ігуменею, а для подібних відвідин із подальшою розповіддю у пресі, необхідне її благословення. Чекаю кілька секунд, тоді дізнаюся, що зараз (а історія розпочалася ще в березні – на початку Великого передпасхального посту, – авт.) у монастирі – період, коли черниці лише моляться і не можуть приймати такі візити. Мовляв, зателефонуйте через місяць, тоді й спробуємо домовитися. Словом, настоятелька монастиря мене тоді не благословила. Чесно кажучи, відповідь дещо здивувала, але не насторожила. Бо ж орденом матушку Стефану від Януковича в розпал передвеликоднього посту таки нагородили….

Чемно перечекавши визначений термін, пробую отримати дозвіл знову.

– А ігумені зараз немає – вона у Києві, – чую у відповідь. – Зателефонуйте через кілька днів.

– Настоятелька Стефана була тільки вчора, але от знову від’їхала до столиці, – чую у відповідь через три доби.

Звісно, починаю шукати інші варіанти. Запитую, мовляв, а без благословення настоятельки – ніяк не можна?

– Не можна, – однозначно відповідає невідома мені співрозмовниця на тому кінці дроту.

Протягом місяця телефонувала загалом більше десятка разів: то ніхто не відповідав, то чемно пояснювали, що настоятелька відбула до столиці…

Та коли дізнаюся, як у супроводі ігумені Стефани у жіночій обителі молиться Михайло Добкін, наполягаю, аби на моє звернення врешті відреагували адекватно. В результаті отримую номер мобільного матушки Тамари. Із розмови з нею нічого нового не дізнаюся: ігуменя Стефана у Києві. Запитую, коли її можна застати у монастирі, і чую емоційне звинувачення в необізнаності. Мовляв, настоятелька змушена зараз так часто бути в столиці, бо владика, очевидно, Павло (про настоятеля Києво-Печерської лаври, до речі, «Волинська газета» розповіла у статті «Земні дороги владики Павла» в номері від 3 квітня ц. р.) хворіє. Розмову про нездужання владики з матушкою Тамарою продовжувати не стала – вкотре прошу попросити для себе благословення, коли ігуменя прибуде, а то вгадати час її перебування на Волині мені важко.

Тоді матушка Тамара запитала, що саме хочу побачити і почути. Коротко пояснюю, мовляв, давно мрію про екскурсію, але так як прагну не просто пройтися відомими місцями їхньої святині і почути не лише історію, а й деякі подробиці про відвідини монастиря ВІП-персонами. Натякаю на те, що от недавно у зимненській обителі був відомий політик, то й хотілося б почути про це трохи більше, ніж розповіла його прес-служба… І в цей момент наша розмова раптово переходить в іншу площину.

– Не розумію, чого ви хочете! Вам такого ніхто не розповідатиме – це приватне життя, – тон матушки Тамари стає різким. – Та й політик той не більше 20 хвилин пробув. Що вам розповідати?!

– А Оксана Марченко із родиною, Президент Янукович? – веду далі чемно і спокійно. – Вони ж довше затримувалися. Та й це – загальновідомий факт. Хіба не можете розповісти хоча б щось особливе, показати приміщення, у якому жили.

– Не можемо! І взагалі: хочете на екскурсію – приїздіть. Тільки з групою. Вас одну, звісно, ніхто не прийматиме, – чую у відповідь геть не лагідне.

– Але чому не можна? – не вгаваю. – Я ж не прошу говорити про особисте: розкажіть про те, що вважаєте за потрібне.

– Навіщо вам це? – питає матушка Тамара.

– Журналістам завжди цікаво знати деталі. Ви ж самі розумієте: такі гості створили навколо обителі певний ажіотаж, прикували увагу. Читачі теж хочуть це знати, – пробую пояснити, хоча розумію, що роблю тільки гірше.

– Людям цікаво?! – ще більше сердиться черниця. – Та люди у цей складний час молитися повинні за мир і добро, а не цікавитися таким!

Отак я, очевидно, недостойна для неї раба Божа, втратила шанс отримати благословення ігумені Стефани...

Був уже спекотний травень у розквіті сил, коли врешті потрапила на територію обителі. Краса і тиша – ні душі. Лише працівники із газонокосарками та охоронець із фірми «Багіра». Є при вході до обителі кафе «Чай монастирський». Там бачу черниць, запитую у них, куди б піти і хто би мені допоміг побачити більше. Звісно, сама не вірю в успіх. Прогулююся, роззираюся навкруги, насолоджуюся атмосферою. А тоді знову повертаюся туди, де хоча б із кимось можна поспілкуватися. В іконній лавці знаходжу жінку, котра погоджується зателефонувати. Комусь. І раптом із телефонної розмови розумію, що про мене тут знають, як і про те, що домовляюся про зустріч довгі місяці. Врешті мені таки проводять коротку екскурсію. Не називатиму імені черниці (це її прохання), котра провела у храм православної Юліани, де я мала можливість приклонитися до чудотворної ікони Божої Матері, побачили з середини і Успенський собор, і печери зимненської обителі. Всюди краса.

А ще – розкіш. У дворі збудовано триповерхові єврокелії. Монастир багатий: це відчутно одразу, як входиш у ворота. Серед когорти різних релігійних комплексів нашої держави зимненська обитель виглядає просто мільйонером. Коло пам’ятника Володимирові – козирний «Мерседес» із не менш козирними номерами. То – лише крихітна частинка розкішного автопарку. Знайомий, котрий нещодавно побував на екскурсії в обителі, з цього приводу сказав таке: «Гаражів я нарахував 15 штук. Кажуть, найдешевша машина, яка є в монастирі, – Smart Roadster».

Словом, не в’яжеться побачена розкіш із монастирем, де не має бути місця «мирським утіхам». Виникає враження, що то – заміська дача якогось олігарха. Бо ж чернецтво в ідеалі – це відмова від світського життя заради щирої молитви, розмови з Богом. А зимненські черниці, за розповідями місцевих жителів, спочатку лякали їх своїми поїздками селом у розкішних лексусах. Не всі, звісно, бо ж комусь треба працювати у швейній майстерні, що при монастирі, пекти хліб, садити город і дбати про розкішний зимовий сад…

Не стану кривити душею: «нелегалом» на території монастиря не почувалася. Вхід до святині вільний кожному, тобто можна ходити відведеною для цього територією. І ні кроку більше, бо таблички із написом «Вхід заборонено» – мало не перед кожними дверима. Найцікавіша заборона лежить через місток. Про неї запитую в охоронця. Він і розповідає, що то… – приватна територія! Загалом розгледіти щось там непросто, але вже сама будівля, призначена для тимчасового проживання паломників, вражає. Працівник охорони каже, що приблизно за 50 грн на ніч дадуть кімнатку. На час мого перебування у тому «готелі» не було нікого, але екскурсій, як каже охоронець, загалом дуже багато.

Після побаченого просто не віриться, що не так давно – у 1991 р. – звичайна черниця Корецького Свято-Троїцького монастиря, якій було трохи більш як 30 літ, запалила лампадку на руїнах (!) Зимненської Святої гори. Згодом вона стала настоятелькою ще не відродженої обителі, де в 1940 р. совєти розмістили артилерійський полк, тому й бомбили та обстрілювали це святе місце гітлерівські війська.

І от тепер ця святиня перетворилася на шматочок раю на землі, ігуменю якого називають однією з найвпливовіших духовних особистостей Української Православної Церкви. І не тільки.

Світлана ДУМСЬКА

До списку новин