загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

У Радивилові етнографічний вернісаж зібрав унікальний волинський одяг краю

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Нещодавно на Рівненщині, у м. Радивилові (що на Західній Україні) етнографічний вернісаж «Волинський народний одяг» зібрав не просто народний одяг, а ту дорогоцінну спадщину, що бережуть у скринях дбайливі нащадки.

Таке дійство на Південній Волині відбувалося вперше, тому за своїм значенням надзвичайно важливе і потрібне. Захід проводився у рамках святкування 450-ї річниці м.Радивилова. Власне він і розпочинав ювілейну програму.

Організаторами стали громадська організація «Центр дослідження і відродження Волині» та Радивилівська районна рада. Основне завдання, яке ставили перед собою, - це вивчення та популяризація української народної спадщини, зокрема автентичного народного костюма Волині, підвищення рівня національної культури населення.

До участі були залучені відділи освіти, культури та туризму Радивилівської районної державної адміністрації, фольклорні гурти та учнівські колективи навчальних закладів, мистецькі колективи міста, району, громад, районних КДК.

Вернісаж проводився у 2 тури. Для участі бажаючі повинні були подати фото, костюм чи його елемент, прикраси ХІХ – поч. ХХ століття. А вже на самому заході можна було побачити і місце, звідки привезли експонат, і рік його виготовлення.

До складу журі увійшли Алла Миколаївна Українець (завідувач відділу етнографії Рівненського обласного краєзнавчого музею), Алла Адамівна Дмитренко (кандидат історичних наук, доцент кафедри документознавства та музейної справи Східноєвропейського національного університету, відомий волинський етнограф та фольклорист) та Володимир Щибря (історик-етнолог, колекціонер, співробітник Національного центру народної культури Музею Івана Гончара).

Дослідники старовинного одягу повідали гостям усі таємниці створення такого непростого, але водночас такого прекрасного українського костюма. Адже кожна дівчина чи то жінка тільки-но сідала за верстат ткати, як відразу уявляла, яке гарне вийде у неї полотно, що з того полотна вона пошиє, як саме вишиє сорочку, які кольори добиратиме, як до сорочки підбиратиме фартушок, спідницю. А все це разом – цілий мистецький твір.

Етнограф Алла Українець поділилась наболілим: «Якщо говорити про Рівненську область, то у нас, на превеликий жаль, не було етнографів ні в 70-ті, ні в 60-ті роки. І коли потрібно було проводити експедиції, збирати народне вбрання кінця ХІХ - початку ХХ століття, записувати відомості – то у нас цього не робилося. Тому ми і маємо величезні втрати. Якщо в ці роки не збереглися навіть і зразки, то старі люди принаймні пам’ятали, як хоч вони виглядали, якого кольору були. Коли ми почали досліджувати нашу Рівненську область, то це були вже 90-ті роки. А Волинь (саме Південну Рівненщину, куди входить і Радивилівський р-н) – аж у 2000-х роках. І по деяких селах ми можемо лише фрагментарно судити, якою багатою і розмаїтою була їх культура. Радивилівський район належить саме до таких районів, де втрат найбільше. Тому я боюся, що ми ніколи не зможемо відтворити в повному об’ємі одяг кінця ХІХ – поч. ХХ століття. Інформації в писемних джерелах – обмаль. Не знайдено експонатів, а лише окремі зразки. Але про те, що ця культура була дуже багатою, свідчать ті окремі елементи, які представлені тут (на Вернісажі) і які є у фондах нашого музею».

Також Алла Миколаївна підготувала слайдову презентацію унікальних експонатів з минулих століть, що знаходяться у Рівненському краєзнавчому музеї, а це: хустка середини ХІХ ст. (належала пра-пра-пра-прабабці Алли Миколаївни!!!), серпанкова намітка (традиція таких головних уборів була по всій Україні!), вишивка білим по білому (що теж було характерним для Волині!).

Відкриттям для дослідників стала картина відомого художника Костянтина Маковського, що певний час проживав у с. Рясники Гощанського району і на одній зі своїх картин (датованій 1893 роком), змальовуючи дівчину-волинянку, відтворив образ жінки кінця ХІХ ст.

Гості Вернісажу довідались цікаве і про те, що у нашому регіоні характерним для сорочок цього періоду є зірчастий орнамент, вишивка синім із вкрапленням червоного. Для чоловічих сорочок характерною була доволі велика вишивка на грудях. Повний же костюм вирізнявся довершеною композицією: добиралися орнаменти за подібністю як на сорочку, так на фартушок. Деякі зразки дослідникам вдалося відтворити із фотознімків, ікон, картин. А вже у 20-30-х роках ХХ ст. домоткане полотно витіснилося перкалем та фабричним полотном.

Представник Музею Івана Гончара Володимир Щибря пояснив, що костюм Волинського Полісся цікавий тим, що він зберіг багато давніх елементів, виготовлявся в основному способом ткання, знову ж таки червоним із вкрапленням синього. Що спідниця Волині мала подекуди назву «фартух», а власне фартух – «притулка».

Гостя із Луцька Алла Дмитренко розповіла: «Найдавніші орнаменти – це лінійні. Збереження лінійності на території Волинського Полісся (Рівненська і Волинська обл.) – це збереження давніх традицій, що дійшли до нас з епохи Палеоліту. Чому вони там найдовше збереглися? Законсервованість і економіка! Тут розвивалося землеробство, бо тут більш родючі ґрунти. І вишивка у зв’язку з цим мінялася. Що найбільше цікавило землероба? Землероба цікавить погода, земля. Отож з’являється і інша кольорова гама, і інша, рослинна орнаментика… А на Поліссі довгий час жили збирачі, мисливці, яких цікавив лінійний простір. Він ішов вперед – тому й виник лінійний орнамент, що дійшов до наших часів. Він і доніс до нас ту культуру, з якої зароджувалися українці як нація».

Вернісаж у розпалі. Народний одяг, представлений тут, вражав. А найцікавішим моментом Вернісажу став такий собі експеримент, коли із представлених експонатів (елементів) потрібно було створити цілісний автентичний костюм цієї місцевості, за що і взялись етнографи.

Переможців з-поміж учасників вернісажу визначали у різних номінаціях: автентична чоловіча сорочка, автентична жіноча сорочка, цілісний костюм (з однієї скрині), жіноча прикраса, пояс, найстаріша запаска, автентична камізелька. Найголовніша умова така: це мав бути одяг, який відповідає місцевій традиції. У конкурсі відмітили особливі запаски другої половини ХІХ ст. Також етнографи звернули увагу, що у презентованій колекції було і дві автентичні сорочки кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Усі учасники Вернісажу отримали грамоти від відділу культури і туризму Радивилівської районної державної адміністрації, районної ради, а переможці ще й дипломи лауреатів та грошові премії.

Очікування цього свята перевершило всі сподівання. Тому гості, учасники та організатори заходу переконались, що Вернісаж став першим великим кроком у відродженні культури рідного краю і що надалі він обов’язково буде мати продовження.

ФОТОГАЛЕРЕЮ можна подивитися тут:

//media.ogo.ua/gallery/view/etnografichniy_vernisaj_u_radivilovi_zibrav_narodniy_odyag_z_usi_volini

Тамара ТКАЧ

До списку новин