Водохресний Святвечір: прожени кутю, щоб весна прийшла швидше

Надвечір’я Богоявлення – 18-те січня — українці відзначають святковою трапезою, що носить сімейний характер. Називають її по-різному: «Бабин вечір», «Голодна кутя», «Другий Святвечір», «Голодний Святвечір», «Водохресний Святвечір»...

Віруючи від ранку і до вечора цього дня постують, а сідають до столу тільки після служби у церкві та освячення води, яку вживають натщесерце для зцілення душі і тіла.

Освяченою водою господар колись також кропив усіх членів сім'ї, хату, подвір'я, господарські будівлі, домашню худобу, сільськогосподарський реманент.

Кропилом служив пучечок колосків із «дідуха», або із засушених васильків. Водночас, один із членів родини писав крейдою або олівцем хрести на хатніх речах, начинні, дверях, вікнах, одвірках, господарських спорудах. На території західноукраїнських земель хрести виписували часто розведеним на посвяченій воді тістом.

Перед самою вечерею знову окроплювали хату свяченою водою та обкурювали зіллям. Далі господар замішував кутю (з маком, медовою ситою, горіхами), набирав її у ложку й, ставши перед вікном або на порозі, закликав мороз (бурю, вовка) куті їсти. Взамін, щоправда, просив не зашкодити людям, полям, посівам і худобі.

В деяких регіонах при цьому приказували, звертаючись до злих сил: «… не дамо вам Святої вечері… будьте голодні, холодні, неприкаяні. Згиньте з голоду…». Звідси, вважається, й походить назва«Голодна кутя», а тому родина, сідаючи за стіл, вже не продмухує свої місця.

В інших регіонах України вважали, що на третю, останню кутю — «Голодну кутю» — подавати слід 12 пісних страв, та вже не запрошували святих душ, які, вважалося, знову повертаються на «той світ», а тому це й для них був «голодний» Святвечір.

Як кутю проганяти й весну закликати на Святвечір

Після вечері діти вибігають на вулицю з палицями і б'ють ними по кутку будинку, примовляючи:

Тікай, кутя, із покуття,А узвар – іди на базар,Паляниці, лишайтеся на полиці,А дідух – на теплий дух,Щоб покинути кожух.

А козаки-запорожці довго стріляли з рушниць у вечірнє небо, проганяючи кутю. Коли зовсім стемніє, з будинку виносять дідуха – сніп соломи, перев'язаний стрічками, який встановлюють у будинку на різдвяні свята. Цей символ зими несуть у сад або в поле і там спалюють.

Коли дідух згорить і жар погасне, його попіл намагаються зібрати й розвіяти в саду, щоб був хороший урожай. Спалення дідуха символізує прощання з зимою. Як і проганяння куті. "Щоб покинути кожух" означає, щоб пішли холоди й скоріше настала весна.

На вечерю подаються лише пісні страви: смажена риба, вареники з капустою, голубці, пироги, гречані млинці на олії, обрядовий хліб, кутя та узвар. Після вечері всі члени сім'ї колись клали свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину, – «щоб хліб родився».

Господиня брала залишки святочних страв, змішувала їх з борошном та сіном і господар частував ними домашню живність. У деяких регіонах діти або парубки бралися «проганяти кутю»: «Геть кутя з покутя, а ти, узвар, йди на базар», — при цьому стукали макогонами по воротах, розбивали горшки та тричі стріляли з рушниць, проводжаючи цим душі померлих, щоб не залишалися між людьми і не шкодили живим.

У Надвечір’я Богоявлення дівчата пекли пиріжки й виходили морозним вечором кликати долю (свого нареченого), а батько міг присмалити дітям чуба, «щоб вовка не боялися».

У дохристиянських ритуалах обряд «Голодної куті», перш за все, спрямовувався на випровадження злої сили зими та закликання заможності, здоров'я і достатку весни.

У багатьох регіонах України з цією ж метою в садок або на вигін виносили «дідуха» і пускали його на «теплий дух», тобто спалювали. Попіл з «дідуха» дівчата згрібали і відносили на город, – «аби огірки родили».