Благовіщення Пресвятої Богородиці – велике дванадесяте свято, третє за значенням після Великодня і Різдва Христового. В основі свята — повідомлення архангела Гавриїла Діві Марії «благої вісті» (звідси і Благовіщення) про народження у неї божественного немовляти, Спасителя роду людського.
Згідно з Євангелієм (Лк 1. 26-38) архангел Гавриїл був посланий від Бога в м. Назарет до Пресвятої Діви Марії з радісною звісткою про те, що у Неї народиться Спаситель світу. Ввійшовши до неї, Гавриїл сказав: «Радій, Благодатна! Господь з Тобою; благословенна Ти між жінками». Марія зніяковіла від ангельського вітання і міркувала про його значення, Гавриїл же продовжив: «Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать у Бога. І ось ти в утробі зачнеш, і Сина народиш, і даси Йому ім'я Ісус. Він буде великий і наречений Сином Всевишнього... і царюванню Його не буде кінця».
По часу встановлення свято Благовіщення є одним із найдревніших. Про його давнину свідчать у своїх повчаннях на це свято Отці Церкви III-IV століть: Григорій Неокесарійський, Афанасій Олександрійський, Іоанн Золотоустий, Ієронім, Августин та інші, які називали його древнім і звичним християнським святом. У VII ст. Іоанн Дамаскін і Феофан, митрополит Нікейський, склали канони на свято Благовіщення.
У стародавніх християн це свято мало різні назви: Зачаття Христа, Благовіщення про Христа, Початок спокути, Благовіщення Ангела Марії і тільки в VII столітті йому на Сході та Заході було присвоєно назву Благовіщення Пресвятої Богородиці.
У церкві цього дня святять проскури. Благовіщенську проскуру, як і Богоявленську та Стрітенську воду, зберігали за образами.
А ще, пасічник проскуру кришить та висипає в мед, «щоб бджоли роїлися», а сівач змішує з землею та сіє по чотирьох кутах ниви — «щоб дощова хмара ниви не минала»; проскуру заривають у землю, «щоб град посіву не побив».
Цього дня господар випускає із хлівів на волю, на сонце усіх тварин, навіть пса і кота виганяє на подвір’я – «щоб чули весну і самі про себе дбали».
Бог благословляє в цей день рослини, й усе починає рости. Цвітуть перші весняні квіти: проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава...
Український народ особливо шанує свято Благовіщення. В народі воно одержало назву «третьої зустрічі весни» (після Стрітення і Сорока Мучеників). Вважається, що весна в цей день остаточно поборола зиму, Бог благословляє землю і відкриває її для сівби.
За народними уявленнями, лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи. Раніше ж «турбувати» землю вважалося великим гріхом.
В це свято не можна працювати. В народі із цього приводу кажуть, що на Благовіщення навіть птиця не в'є гнізда. За легендою, зозуля тому не має свого кубла й підкидає яйця в інші, що «колись на свято вила гніздо, і Бог їй відібрав пам'ять».
Народні прикмети:
Яка погода на Благовіщення, така і на Великдень.
Якщо на Благовіщення дощ іде, то добре вродить жито.
Великим гріхом вважалося на Благовіщення позичати вогонь.
Якщо на Благовіщення дівчина, йдучи по воду, знайде квітучий первоцвіт — цього ж року вийде заміж.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
