Звичка ховати за брехнею і демагогією власну економічну бездарність і нездатність виконати виборчі обіцянки, яка зіграла фатальний жарт з грецьким урядом, може стати причиною кінця і українського державного проекту.
Греція - на краю прірви. Фінансова система країни впадає в кому, банки фактично не працюють. Від дефолту країну відділяє доба. Банкомати видають не більше 60 євро в одні руки. Туристам з решти країн Європи рекомендують як мінімум запасатися готівкою - якщо не здоровим глуздом, достатнім для відмови від поїздок.
Вічно нудні європейські бюрократи, говорячи про грецького прем'єра, не можуть стриматись, кидаючи у простір сентенції про брехню, популізм і власне розчарування. Тим часом колиска європейської цивілізації штампує бюлетені до референдуму, який не тільки дасть відповідь, чи згодні греки повертати позичені гроші і жити так, як решта сучасної Європи, але й в разі відмови стане початком виходу Греції з ЄС. А чинний керівник країни робить все можливе для того, щоб події розвивались саме так.
Звичайно, економічний колапс останніх днів може трохи витверезити нащадків еллінів стосовно їхніх райдужних перспектив у ролі цілком незалежної і соціально орієнтованої держави. Може, хтось дослухається і до гарячковитих закликів європейських посадовців, які роблять все можливе, щоб вернути греків на путь істинний. Але, схоже, більшість таки скаже "ні".
Причини всього, що трапилось і трапиться у Греції - очевидні.
Першою є бажання політиків давати нереальні обіцянки для виграшу виборів. І бажання громадян вірити цим політикам, звичайно. З наступним призначенням "винних" у тому, що більші від прибутків витрати призводять до боргів. Європейські бюрократи і кредитори, що вимагають повернути позичені гроші - ідеальні кандидати на роль винних.
Другою причиною є непоміркована "національна гордість" і усвідомлення власної "унікальності", підходити до якої з раціональними мірками, а особливо з підрахунком грошей - просто злочин. Бажання виправдовувати економічну нездатність високою духовністю, підміняти інтереси Греції інтересами грецького прем'єра, і так далі.
Все це, до речі, звучить достатньо знайомо - бо чимось схоже на Росію. Певно, така вже спільна візантійська спадщина. От навіть афінський референдум трохи схожий з референдумом кримським. Хоча б тим, що і той і другий стали початком катастрофи для своїх організаторів.
Врешті, все, що робиться в Греції, для нас наче й не надто важливо. Якби не той факт, що слизький грецький шлях є більш ніж реальною небезпекою і для України.
Бо по мірі наростання економічних проблем - а таке наростання є фактично неминучим, при теперішньому стилі управління Україною - дедалі більшою буде охота як в чинному уряді, так і в опозиційних партіях скористатись незадоволенням населення. Незадоволенням пенсіонерів, бюджетників, підприємців - практично всіх. "Монетаризувати протестний потенціал" у голоси на наступних виборах.
І якщо "опоблок" може все списувати на чинну владу, то коаліції "знайти винних" буде складніше. І тут в нагоді можуть стати ті самі нудні європейські бюрократи, які знову бурчатимуть про корупцію, бюджетну дисципліну і структурні реформи.
У відповідь на це набридливе бурчання ідіоти з вилами і камуфляжними кепочками з білбордів і телевізора можуть дружно гаркнути про "особливий шлях", "націю понад усе", і "Європу, яка нас зрадила". А заодно візьмуться боротися за "збереження національної гордості", "національного виробника" і "національної моралі".
При тому спокуса займатися подібною демагогією буде не тільки в маргіналів. Бо якщо в провінційних галицьких містечках, для прикладу, плитка німецького (не кажучи про польський) шоколаду, привезеного в торбі через кордон, вже коштує дешевше, ніж один вельми популярний український бренд, то при реальних євроінтеграційних рухах українському бренду таки доведеться щось робити чи то з ціною, чи то з якістю. Або перебазовуватись у Ліпєцк - там європейські конкуренти його ще не скоро задушать.
Ні-ні, ніхто не каже, що президент зрадить євроінтеграцію "за шоколадку" - але всьому українському бізнесу доведеться пройти через період болісної адаптації до нової реальності. Або спробувати цю нову реальність унеможливити. Отими самими вилами, вишиванками і національною гідністю.
При тому чинна влада жодним чином не буде підтримувати нічого надто антиєвропейського - вона всього лиш "гармонізуватиме швидкість євроінтеграції з побажаннями громадян". Другою рукою підгодовуючи отих самих національно-свідомих громадян підвищеної голосистості. Але хто ж то встежить за всіма руками влади?
У такий спосіб євроінтеграцію, з якою не впорався "Беркут" Януковича, з успіхом можуть придушити "патріоти" і "націоналісти". Ну і всі решта, кого практичний інтерес змусить до них записатись.
Єдина проблема, що без радикальних економічних реформ і дослухання до європейських порад ми підемо на дно. І якщо грекам, в разі повної скрути, хоч можна буде продати кілька островів і шматочок Акрополя, то нам прийдеться куди гірше. Бо ні "трипільські глечики" незбутнього Віктора Андрійовича, ні шматок окупованого Донбасу ми не тільки не продамо, але й на харчі не обміняємо.
Тарас Паньо
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
