На Закарпатті знайшли церкву, можливо, древнішу за Горянську ротонду

 Її хранителі – ґазди із роду Герзаничів – піклуються про будівлю століттями.

//karpatskijobjektiv.com

У цієї історії дві сенсаційні лінії. По-перше, на Великоберезнянщині випадково знайдено одну із, можливо, найдревніших церков краю. А по-друге, знаходиться цей храм на подвір’ї в одного ґазди, рід якого стереже храм з діда-прадіда. Отак-от: хтось заповідає дітям гроші, квартиру в райцентрі, а хтось… церкву. Так сталося в родині Герзаничів, де чоловіки з роду в рід передають дідівський спадок – округлу кам’яну церковцю, що зведена у них на городі.

– За переказами старожилів, – розповідає мені нинішній хранитель церкви в с. Тихий Михайло Михайлович Герзанич, – знаємо, що дід, Василь Герзанич, який звів храм, був досить багатим чоловіком у селі. Він тримав волів, обробляв ними людські наділи, також продавав худобу, з того й жив. Якось продав пару волів і збудував церкву. Коли це було, достеменно не відомо, бо не збереглося жодних записів. Але знаємо, що храм у нашому селі Тихий, який діє дотепер, зведений у 1792-му (так свідчать документи). Доти тимчасово церкви не було: дерев’яний храм згорів за недоглядом дяка, вціліло при пожежі тільки Євангеліє. І от дід вирішив звести для односельчан храм на своїй землі.

Побудована церква з каменю, трималася кладка на глині. У 1999-му Герзаничі своїм коштом зацементували храм (доти останній раз церкву ремонтували ще 1891-го, сто років тому), бо все сипалося. До збереження зовнішнього вигляду споруди та її інтер’єру в родині ставляться дуже відповідально: коли бачать, що потрібен ремонт, збирають гроші й роблять його. Тому ні тріщин, ні інших вад зовні немає. Усередині теж дуже затишно: вишиті вручну рушники й скатерки обвивають образи та вкривають лави… У церкві нема цінних старовинних ікон, зате є древнє Євангеліє, друковане 1645 року. Його ґазда береже як зіницю ока.

Читають Євангеліє на літургії лише раз на рік – 27 вересня на Здвиги, свято Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього, престольний празник цього храму. Тоді тут надзвичайно урочисто: від сільської церкви та із сусідніх сіл ідуть процесією люди з парохом, несучи ікони й хоругви, співаючи церковних пісень.

– Тут правили служби, вінчали, хрестили, тобто церква діяла до 1944 року, – розповідає Михайло Михайлович. – Останнім священиком був отець Талабірчук із Королева. А за «совєтів» хотіли зробити в храмі склад, але люди не дали. Церква просто перестала діяти.

Насамкінець запитую господаря, як воно бути хранителем такого спадку, якщо часи нелегкі, а від держави помочі ніякої…

– Я вдячний предкам, що маю такий скарб, і берегтиму його, доки живу, а тоді дітям передам, – відповідає він. – А допомоги від держави і не прошу. Якось своїми силами впораємося. Дуже приємно, коли приїжджі люди, туристи, звертають увагу на нашу церкву – це для мене найкраща нагорода.

Власне від відомого гіда Олени Кудрі (Туристичний інформаційний центр «Сторнац») «Карпатський об’єктив» й дізнався про цю церкву.

– Я випадково побачила храм під час свого туру «Місця сили Карпат» Великоберезнянщиною, – розповідає екскурсовод. – Його видно з дороги, але спеціально ми з туристами туди не заїжджали. Я вибралася потім окремо. Спершу мене вразив феномен «родової» церкви, а коли пан Михайло став розповідати історію, виникло багато запитань щодо її походження.

Річ у тім, що ця церква віднесена в каталозі Михайла Сарухмана, найґрунтовнішого дослідження давніх закарпатських храмів, до ХІХ ст., тобто дослідники взяли за час зведення дату останнього задокументованого ремонту, який проводили 1891-го. Аргументовано це тим, що храм не згадується в кадастрових картах. Також істориків насторожує факт, що перша документальна згадка по село Тихий стосується значно пізнішого часу. Але ж сільські старожили розповідають: церкві понад 500 років. До того ж нема логіки в тому, аби відносити її до ХІХ ст.: якби її зводили тоді, вона була б або дерев’яна, або цегляна. Із каменю тоді не будували! Тим більше, не мазали його глиною! Це раз. Також тоді не будували такі маленькі храми – це два. два. Ну і три – її стіни мають товщину 80см!

Тому я припускаю, що ця церква могла бути зведена в той же час, що й відома Горянська ротонда. Вона до того ж також округла. У мене є цікава версія про походження самої ротонди. Існує гіпотеза, що угорці прийшли на Закарпаття не через Верецький, як прийнято вважати, а через Ужоцький перевал. Вони прийняли християнство близько 1004 року, тому могли будувати собі невеликі, бо тимчасові, храми для релігійних відправ. Можливо, ця церква в Тихому теж має стосунок до тих подій і є такою ж старовинною, як відома Горянська ротонда, або ще древнішою, якщо вірити переказам старожилів. До речі, це неважко перевірити – варто лишень приїхати сюди одному з археологів-професіоналів з Ужгорода чи іншого міста. Можна взяти зразки із будматеріалу на аналіз та чітко визначити час зведення будівлі. Від цього всі тільки б виграли, а Закарпаття як туристичний край обзавелося б іще одним привабливим об’єктом, та ще й із такою історією! До речі, у мене вже є група туристів, які прагнуть відвідати церкву в Тихому й познайомитися із її хранителем. Бо чи часто зараз зустрінеш таких людей?..