загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Традиційне бджолярство

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

З давніх-давен в українській традиції бджіл шанували як священних комах. Якщо на стежці комусь зустрічалася мертва бджола, то для неї обов’язково потрібно було «викопати ямку і святою землею накрити». Крадіння меду із пасіки завжди вважалось за серйозний злочин, що прирівнювався до святотатства. 

Для пасіки зазвичай вибиралось найзручніше місце: серед саду, біля квітучого поля чи лугу, на пагорбі, полога сторона якого дивилась на південь. Бажано було огородити пасіку хворостяним чи очеретяним тином із хвірточкою для входу. Довбані з дерева вулики, повернуті отворами («вічками») до сонячної сторони, розставлялись рівномірно на відстані приблизно півтора метри один від одного. Для охорони бджіл від недоброго ока, природних катаклізмів, злодійства ставили на пасіці дерев’яного хреста з написаною на ньому молитвою. Наділеними особливою магічною силою вважалися хрести, виготовлені із дерева, у яке влучила блискавка. Окрім цього охороняти пасіку обов’язково мала ікона святих Зосима і Савватія, покровителів бджолярства. Вулики із зображеннями цих святих збереглися і до наших днів.

 

Уперше весною бджіл виносили на Теплого Олексія, попередньо окропивши вулики і місце для пасіки священною водою, що зберігалась у господі від Хрещення. Якщо ж у цей день було ще захолодно, то виніс бджіл переносили на Благовіщення. Господар, відкриваючи ляду погреба, у якому зимували вулики, мав тричі проказати: «Христос воскрес!». Далі їх виставляли надвір і обкурювали освяченими засушеними васильками і клечальним (троїцьким) листом аби вулики не вражав гнилець. Цими ж травами бджоляр натирає і себе, щоб бджоли його не кусали. Виставивши вулики вже на пасіці, їх обкурюють ладаном і знову кроплять священною водою. Після усіх ритуальних дій бджіл підгодовували патокою, розведеною водою, що черпалась з річки обов’язково за течією, а не проти. При цьому мовили: «Як ця вода прибуває з гір, з джерел, з усіх ярів, так би прибуло сили моїй пасіці». На Трійцю бджіл вивозили в квітуючий степ «на тую ниву, на тую силу, по густий мед, по солодку патоку». В ніч на Івана Купала пасічники загодовували бджіл, даючи їм мед з домішками горицвіту, кісток із голови щуки і процідженого відвару мурашок. Вважалося, що від цього настою вони будуть злішими і менше підпускатимуть трутнів. 

 

За народними спостереженнями, бджоли здатні наносити мед, а також підгодовувати себе із наступних рослин: акації білої і жовтої, бересту, блекоти, будяка, буркуну, верби, в’язу, горицвіту, гречки, дубу, живокісту, калини,  лози, липи, осики, перекотиполя, рапсу та зі всіх квітучих садових рослин. Найбільше меду буває з пізньої гречки, «взяток» від неї настільки великий, що нерідко не поміщається у вулику, а тому доводиться ставити зверху ще один вулик або викопувати знизу яму, куди бджоли і доносять мед. Останній спосіб характеризується так: «На підкопі вулик поставити».

Мед із вуликів, як правило, діставався двічі: в серпні і вересні, «на Маковія, Спаса, і між Пречистими». Бджіл димом і сірки і тютюну відгонили на дно вулика і після цього бджоляр безперешкодно міг спеціальним різцем зрізати соти, залишаючи частину меду бджолам на зимівлю.

 

В кінці жовтня, часто на Параски чи між поминальними суботами господар кропить своїх бджіл вечірньою та йорданською водами, накурює погріб ладаном та заносить своїх бджіл на зимівлю.

За В.Миолорадовичем “Життя-буття лубенського селянина» підготувала А. Панкова.

До списку новин