Сім братів віком рівні, а іменами різні

Неважко здогадатись, що в загадці, яка стала заголовком цієї статті, мова йде про дні тижня. Вчені вважають, що їх слов'янські назви відповідають порядковим номерам днів, що настають після неділі: понеділок — по неділі перший день, вівторок — другий, середа — середній день тижня, якщо вважати неділю його початком, четвер — четвертий,  і  так  далі.  Крім  буденних   і святкових днів, ще поділяли на звичайні й пісні,  щасливі — нещасливі, на чоловічі (понеділок, вівторок, четвер) та  жіночі (середа, п'ятниця, субота, неділя). //www.terenstep.narod.ru/

ПОНЕДІЛОК. Здавна його  вважають  важким і нещасливим днем:  «Як  почнеш  цього дня діло велике - довго з ним не вправишся». Тому й остерігались починати в понеділок копання, мазку, косовицю, не садили квочку на гніздо, не різали свиней. Можна, правда, сіяти огірки й гарбузи, а на Полтавщини понеділок вважали найкращим днем для засівання ниви.

У понеділок колись заміжні жінки «понеділкували» — постились і молились Богу, вели розмови з товаришками. «Понеділкували» не всі, а лише ті, кому давав згоду чоловік ще при одруженні, бо в цей день вони звільнялись від хатньої роботи.

ВІВТОРОК. День в усіх відношеннях сприятливий, легкий. Тому на цей день відкладали всі важливі справи: «Вівторок — початків сорок». 1 сівбу, і жнива, і возовицю радили починати у вівторок. «У вівторок весь світ заснувався», — казали люди й добавляли: «Вівторок всьому дасть толок». Нову хату намагалися закласти обов'язково у вівторок. Але цього дня побоювалися саджати квочку.

СЕРЕДА. День, коли постились протягом року, за виключенням загальниць. «Хто поститься, тому середа допоможе йти в царство небесне». Одні вважали цей день легким для роботи, «бо Бог у середу сотворив сонце, місяць, зорі», інші — навпаки — невдатним. Середу уявляли в образі худорлявої високої жінки яка ввечері проти середи заглядає по вікнах і карає тих молодиць, які шиють, ріжуть полотно на нову сорочку. В середу не розчісували й волосся, «бо коси не ростимуть», не купались, не пряли, не садили городину. Відзначали кілька особливих серед з якими пов'язували певні обряди, повір'я. Жилава середа — на першому тижні Великого посту: вживали лише хрін з буряковим квасом. Середохресна середа — на четвертому тижні Великого посту: опівночі з середи на четвер піст переломлюється, можна почути тріск. Хрестопоклонна   середа  — на п'ятому тижні Великого посту: набожні люди йшли до церкви «сорок поклонів бити», аби Бог простив усі гріхи. Чорна середа — на останньому тижні Великого посту: не веселились, остерігались навіть голосно розмовляти. Права середа — перша середа після Пасхи: Мати Божа, рятуючи Божого Сина, перепливла в цей день через Йордан, а тому годилося скупатись біля річки або хоча б промити очі, щоб не боліли. Суха середа — перша після Трійці: рідко випадають опади. Є чимало прислів'їв про середу: «Гарні ви гості, та в середу трапились», «Скривився, як середа на п'ятницю» та інші.

ЧЕТВЕР. Його вважали легким, удатним днем. Все посаджене в четвер буде підійматись і рости, бо саме в цей день Бог створив планету і землю. Найсприятливіший день садити квочку, вирушати в далеку дорогу.

Існує чимало прикмет, звичаїв, пов'язаних з Чистим четвергом. Він буває на Страсному тижні, напередодні Пасхи. Докладніше можна прочитати про це в розділі «Христос Воскрес!».

П'ЯТНИЦЯ. Раніше серед українців, як і в інших християн¬ських народів, існував культ цього дня, пов'язаний з тим, що саме в п'ятницю іудеї розіп'яли на хресті Спасителя. П'ятниця в народній уяві ототожнювалась із святою Параскевою П'ятницею, пам'ять про яку православна церква відзначає щорічно 10 листопада. У цей день дотримувалися суворого посту протягом усього року (за винятком загальниць), а особливо 12 п'ятниць напередодні великих річних свят. У п'ятницю не можна прясти, прати й золити білизну, трусити сажу, пекти хліб, робити квашу, чесатися. Записано багато розповідей про те, як бачили Святу п'ятінку з попеченим, подряпаним, поколотим тілом. То, казали, як печуть люди хліб у п'ятницю, то в неї й вискакують пухирі, а прядуть — її тіло сколюють... Ще говорили, що вона приходила до молодиць, які щось робили у п'ятницю, просила, щоб покаялись, а коли це не допомагало — насилала хвороби, нещастя, пропасницю. Однак цей день вважали легким на початок чоловічої роботи: орати, сіяти жито.

СУБОТА. Це останній робочий день тижня, переддень неділі. Тому й казали: «Субота — не робота: помаж і спати ляж!». Отож   розпочинати якусь важливу роботу в цей день не наважувались. Щоправда, у суботу можна почати будувати нову хату або жнива. В суботу раніше працювали лише до обіду, бо ввечері поспішали до церкви на вечірню службу. На суботи не призначались весілля, адже це поминальні дні, коли годилось поминати померлих. У листопаді на Передпохвальну, Хомину, Дмитрову та Михайлову суботи влаштовували домашні обіди, куди запрошували сусідів, убогих людей.

НЕДІЛЯ. Останній день тижня, коли годилось відпочивати, молитися Богу. Абсолютно неприпустимим було працювати в неділю. Лише зранку молодиця підмітала, «щоб впустити до хати Святу неділеньку». На людей, які працювали в неділю, дивились як на великих грішників, яких Бог покарає ще на цьому світі нещастями, хворобами, каліцтвом, негараздами в сім'ї. Але саме в неділю найчастіше влаштовували толоку, де не лише працювали, а й веселились.

Свята неділенька уявлялась нашим предкам в образі молодої гарної жінки, яка могла суворо покарати тих, хто працював у суботу після обіду або в неділю. Інколи вона жалілась людям, що вони її спекли, зжарили, посікли, з'їли, бо обідали в неділю до закінчення церковної відправи.