Обря́д виклика́ння дощу́ — в багатьох культурах обряд, що виконується під час засухи з метою виклику дощу. Часто супроводжувався ритуальними танцями та піснями.
На півночі Житомирщини засуху пояснювали тим, що яка-небудь жінка в селі на Благовіщення, всупереч суворій забороні, пекла хліб.
Тоді, щоб задобрити богів і викликати дощ, три жінки збиралися, брали кожна два відра води, йшли в будинок до «винуватиці», виливали всю воду посеред хати і обливали зовні кутки будинку, а подекуди обливали саму жінку. На Житомирщині також люди обливали також один одного водою, кажучи: «Як на тебе ллється вода, так, щоб дощ обливав землю з цебра». Це робили біля річки або у колодязя. Іноді обливали осіб, які, за народним уявленням, володіли особливими магічною силою: вагітну жінку, яка символізувала землю, пастуха, який здатний впливати на небесні «отари» хмар. Під час засухи мешканці Полісся оплакували міфічного утопленика Макарку, розмішуючи воду в колодязі палицями і голосячи: «Макарко-синочок, вийди з води, розлий сльози на святій землі!» Існує декілька давніх замовлянь для призивання дощу: Закликання Дощу
Іди, іди Дощику,
Зварю тобі борщику,
У новому горщику,
Поставлю на дубочку:
Дубочок схитнувся,
А дощик линувся,
Цебром, відром, дійничкою
Над нашою пашничкою!
***
Падай, падай, Дощику,
на дідове жито,
на бабину гречку,
на батьків овес,
на дівчачий льон!
Поливай відром,
на всяке добро!
А молодиця,
як чарівниця,
нехай од тебе
ще краща буде:
лице біле,
косу довгу,
шию і ніжку
нехай умиє! Для закликання дощу найкраще приказувати, звертаючись до хмари: Ой дощику-накрапайчику, накрапай,
чорну хмару на (назва села) наганяй!..)))))