До найбільших святинь будь-якого народу належить національний гімн – найвищий вияв його волелюбних прагнень, духовно-патріотичних устремлінь. Слова і музика гімну змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах. Для українців – це гімн "Ще не вмерла України".

Перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну – в сьогоднішньому розумінні – виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичний настрій перед битвами. Як свідчить "Слово о полку Ігоревім", пісні закликали воїнів до хоробрості, аби здобути "князю славу", відплатити ворогам "за землю Руську", за рани. Перед вирішальною битвою на р. Калці 1223 р. проти татаро-монгольських військ руські дружини співали "С нами Бог, розумійте язици". Перед битвою при Грюнвальді 1410 р., що відбулася між військами Тевтонського ордену та об'єднаною польсько-литовсько-українською армією, з уст воїнів як гімн звучала пісня "Богородзіца Дзєвіца".

У період козацької доби особливо популярною була пісня "Нумо, хлопці, до зброї":

Ой зібрались були чайку рятувати,

Славу добувати.

Ой, чи пан, чи пропав – двічі не вмирати,

Нумо, хлопці, до зброї!

Пізніше поширилися патріотичні пісні, такі як "Пісня про Байду", "Ой, на горі, там женці жнуть", "Засвіт встали козаченьки".

Втративши свою державність, Україна кілька століть не мала і свого національного гімну. Його заміняли рідні патріотичні пісні, часто релігійного характеру, що не охоплювали долі всього народу.

Французька революція в лютому 1848 року зразу розворушила всю Європу й відгукнулася дуже скоро і в Австро-Угорщині. В Галичині прискорився рух українців до відокремлення.  2 травня 1848 року у Львові було засновано Головну Руську Раду, яка прийняла за національний гімн "Мир вам, браття" – вірш отця Івана Гуталевича:

Мир вам, браття, всім приносим,

Мир – то наших отців знак,

Мира з неба всі днесь просим,

Чи багатий, чи бідак.

На Закарпатті в ті ж роки Олександром Духневичем був написаний гімн "Я русин єсмь і буду":

Я русин єсмь і буду,

Чесний мій рід не забуду;

Русин був мій отець і мати,

Руська вся родина.

Перу Духневича належить і вірш "Подкарпатські русини", який став офіційним гімном краю до 1939 року.

Своєрідним гімном висту­пав і "Заповіт" Шевченка та "Вічний революціонер" Франка, "Боже, великий, єдиний, нам Україну храни" Косинського. Однак, їм не випала така велична і трагічна доля, як "Ще не вмерла України".

На початку 60-х років ХІХ ст. у середовищі патріотичної київської "Старої громади", до якої входили такі визначні діячі, як Тадей Рильський, Володимир Антонович, Олександр Русов, Павло Чубинський та інші, виник задум створити високопатріотичний вірш, який надихав би українців на боротьбу за волю, став національним гімном. Реалізувати цей задум вдалося відомому українському поетові, етнографу, фольклористу, члену Російського географічного товариства (1873 р.), лауреату золотої медалі Міжнародного географічного конгресу  в Парижі 1875 р. та Уваровської премії Петербурзької Академії наук 1879 р. Павлу Чубинському.

Важким і тернистим був життєвий і науково-творчий шлях автора вірша "Ще не вмерла Україна". Народився Павло Платонович Чубинський 27 січня 1839 р. в Борисполі, поблизу Києва. У Петербурзі здобув юридичну освіту в 1861 році.

Точної дати написання вірша нема, але за деякими джерелами, він бере свій початок з 1862 року.

Як свідчать сучасники, восени 1862 року на одній з вечірок у Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, у якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»). Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла України», яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки ”Єще Польска нє зґінела”, яка згодом стала польським гімном. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання). Зокрема, на мотив цієї польської пісні словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Слов’яни», що була гімном Югославії у 1944-2003 роках. Інша відома версія цієї пісні — болгарська «Шуми Марица», яка стала гімном Болгарії у 1886—1944 роках. Все це сталося у Києві на вулиці Великій Васильківській, 122, у домі купця Лазарєва, де автор квартирував (тепер на тім місці будинок номер 106.

Вірш Чубинського почав своє нелегальне існування в межах царської Росії як патріотично-політичний твір і як пісня. В 1863 р. вірш завдяки учаснику польського повстання Павлину Свенціцькому нелегально потрапляє в Галичину і з'являється у львівському журналі "Мета" №4. Текст вірша відрізняється серед інших широтою осмислення історичної долі українського народу. Тут ми знаходимо заклик до боротьби, віру в безсмертність України, її національне визволення й культурне піднесення, впевненість у невичерпності таланту народу, надій на світле майбутнє. ). Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за шкідливий вплив на розум простолюду» («за вредное влияние на умы простолюдинов») на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.

 

Не менш важливу роль зіграла й музика, написана західноукраїнським композитором і диригентом, одним з організаторів культурного й духовного життя в Західній Україні Михайлом Вербицьким (1815 – 1870 рр.). Музичне оформлення ввібрало в себе характерні риси українських пісень, має яскраво виражене похідно-маршове звучання. Все це в органічній єдності й створило неперевершений патріотичний пафос, завдяки якому пісня пустила глибоке коріння у свідомості українців:

Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля,

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Вперше люди почули цей твір, напевне, в 1864 році в контексті "Комедіо-опери" Кароля Гейнча у Львові.

Газета "Слово" сповістила, що в цій виставі вперше в Галичині на мотив музики Вербицького хор виконав пісню "Ще не вмерло Запорожжя". Пісня припала публіці до душі, її довелося виконувати на біс. Той факт, що слова написані на Східній Україні, а музика – на Західній, виглядає символічно й служить незаперечним доказом нерозривної єдності українського народу. Зливши воєдино слова і музику, пісня надихала покоління борців за волю України.

Починаючи з середини 60-х років ХІХ ст. пісня "Ще не вмерла Україна" стала поширюватись від Карпат до Сибіру. Спочатку на західноукраїнських землях (Дрогобич, Львів, Перемишль), а згодом і на Наддніпрянщині та в місцях компактного проживання українців (Канада, США, Бразилія та ін.).

Новий імпульс гімну, широке його вживання було в роки встановлення влади УНР і ЗУНР. Слова і музика пісні почали з'являтися у багатьох виданнях: у Львові, Києві, Відні, Берліні – українською мовою та в перекладі англійською, німецькою та іншими мовами. Його виконували різні хорові колективи та духові оркестри. По суті, пісня "Ще не вмерла Україна" виконувала функції гімну Української держави. Однак, спеціального закону, що монополізував би його як єдиний державний гімн, не було. Державний статус пісня одержала лише 15 березня 1939 р. як офіційний гімн Карпатської України. Але Карпатська Україна проіснувала недовго, угорський окупаційний режим заборонив гімн.

Свого часу пісню в Наддніпрянській Україні забороняло російське самодержавство і, як результат, Павлу Чубинському довелося "познайомитися" з краєвидами Архангельської губернії.

Її нещадно знищували білогвардійці. Восени 1919 р.  денікінцями у вогонь було кинуто 60 примірників "Ще не вмерла України", які в 1917 році випустила видавнича Українська спілка.

Однак, такої лютої ненависті, якою палав до неї більшовицький режим, пісня не знала ніколи. Вона була оголошена буржуазно-націоналістичною, заборонялася, жорстоко переслідувалася. За її виконання можна було дорого поплатитися. Головною причиною заборони був текст, який не давав забути укра­їнцям, що вони українці, що не вмерла Україна, що ми козацького роду.

Наприкінці 80-х – початку 90-х років минулого століття пісня почала набирати широкого розголосу серед українців. У липні 1991 року після урочистих зборів, присвячених першій річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України, в палаці "Україна" відбувся концерт, заключним акордом якого стало виконання всіма присутніми в залі пісні "Ще не вмерла Україна". Ось так після десятиліть замовчування цей твір отримав майже офіційне визнання.

Після всенародного референдуму 1 грудня 1991 р., який підтвердив волевиявлення народу 24 серпня 1991 р., Президія Верховної Ради України 15 січня 1992 р. затвердила музичну редакцію національного гімну України. В статті 20-й Конституції України зафіксовано: "Державний гімн України – національний гімн на музику М.Вербицького".

 

6 березня 2003 року Верховна Рада ухвалила Закон "Про Державний гімн України", змінивши перший рядок оригіналу "Ще не вмерла Україна" на "Ще не вмерла України ні слава, ні воля…" Затверджений Гімн України, який діє і нині, – це перший куплет і приспів Павла Чубинського.

 

В.В. Кукса, доцент кафедри історії 

Гімн України дітям 

https://www.youtube.com/watch?v=EZtGnQnf_Ns

Гімн Дітей України

https://www.youtube.com/watch?v=aYtnVSMnGUc

Діти співають Гімн України в садочку

https://www.youtube.com/watch?v=-4TSMsOdeDs

Руслана у Нью-Йорку заспівала Гімн України у стилі Баха та Queen

https://www.youtube.com/watch?v=hqghpBcWI8M

Гімн України - Рок версія!

https://www.youtube.com/watch?v=WlwVLmb560s

Гімн України на Арені-Львів! (Тінь Сонця)

https://www.youtube.com/watch?v=VuKqPmIYIr4

Гімн України. (Piano-cover)

https://www.youtube.com/watch?v=Ot6ySifg57M

Грузин грає гімн України на піаніно на Євромайдані

https://www.youtube.com/watch?v=MggPoVBtLng

Гімн України у Львові на піаніно - Євген Хмара

https://www.youtube.com/watch?v=Ct1ScHY_nwA

Гімн України на гітарі.

 

https://www.youtube.com/watch?v=5vPjScvpX7o