Червоні черепиці, оранжеві коти. А я біжу по східцях, од сонця золотих. Я трішечки дитина. А трішечки вже й ні. Горошок синій-синій збігає по стіні. Горять у сонці оси. Червоні черепиці. Я трішечки доросла. І помідори в сітці. По східцях, як по гамі, осяяна, смутна, — я тріїнки-трішки мама і трішечки жона. Горошок синій-синій. Палаючий паркет. В дзеркальнім магазині — вродливий манекен. А в самокатів синіх — малинові колеса. Я трішечки красива і трішки поетеса. Містечко хворе морем. І маки біля ніг. І… двадцять, тридцять, сорок, і п’ятдесят — і сніг… По східцях (чи зберуся) веду гулять онучку. Я трішечки бабуся — з онучкою за ручку. Червоні черепиці. М’яча дзвінкий стрибок. Горять у сонці спиці, і котиться клубок. Я трішки-трішки сива. Заплакати б мені. Горошок синій-синій збігає по стіні. І сімдесят, і далі… І ще, і ще — і все! Хтось тяжко заридає. Хтось квіти принесе. По східцях, як по гамі, донизу — о печаль! І плаче донька-мама і донька-онуча. Червоні черепиці на пагорбах горять. Мені ж ласкаво спиться… Кому там докорять Це так було красиво — збігать по сходах вниз Горошок синій-синій, і повні очі сліз…
Ірина Жиленко