Блоги
Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Необхідне Вам лікування співвідносно з Вашою пенсією становить:

Солов’їний голос епохи...

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати
Солов’їний голос епохи...

25 вересня знаменитий оперний співак відзначив би 83-ті роковини із дня народження. Анатолій Борисович Солов’яненко мав магічне вокальне обдарування, і сьогодні, слухаючи його записи, вчиться нове покоління оперних артистів. Від Японії до Канади, і навіть в Австралії - практично всюди можна зустріти прихильників його таланту, його виконавського мистецтва. Навряд чи сім'я звичайних шахтарів, в якій він народився, припускала, що йому аплодуватиме міланська "Ла Скала" або нью-йоркський "Метрополітен-опера".

Народився 25 вересня 1932 року в Донецьку в сім’ї шахтаря. Музика для Анатолія - незмінний супутник життя зі всіма її радощами і печалями. З наймолодшого віку він знаходився в атмосфері пісні -  української, російської. 

Сім’я Солов’яненко була співочою. Унікальним тембром голосу вирізнявся батько (шахтар із дідів-прадідів) — у нього був драматичний тенор. Батько та мати в молодості виступали в аматорських виставах опер «Наталка Полтавка» М. Лисенка та «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Змалку Анатолій брав участь у художній самодіяльності, співав дискантом. Коли хлопець поділився з рідними своїми мріями про кар’єру співака, голова родини сказав: «Спершу оволодій професією, а потім співай».

Інтерес до оперної класики прийшов до нього пізніше, коли він познайомився з відомим українським співаком А.Н.Коробейченком, що розпізнав в молодій людині талант оперного артиста. З 1950 року Анатолій Солов'яненко брав у нього уроки співу, продовжуючи вчитися в Донецькому політехнічному інституті, який він закінчив в 1954 році.

В архівах, власне, самого О.Коробейченка знайдено такий запис: «Я багатьох навчив співати, сподіваюся, мої поради допоможуть їм у благородній справі. Та про одного свого учня хочу сказати особливо — це Анатолій Солов’яненко. Я з ним займався тривалий час і надзвичайно наполегливо, все, що вмів і знав, я передав йому. Щасливий від того, що мої несамовитість, любов, працелюбність, відданість співу передалися йому й залишаються в мистецтві».

Десять років наполегливих спільних занять стали прологом до тієї сенсації, яку здійснив співак у 1962 році на огляді народних талантів у Києві.

Вельми компетентне жюрі, до якого входили видатні українські співаки, затамувавши подих слухало виступ молодого гірського інженера.

Він упевнено і професійно виконав твори, що належать до світового тенорового репертуару - арію Радамеса з "Аїди" Дж.Верді і аріозо Каніо з опери Леонкавалло "Блазні", підкоривши всіх присутніх манерою виконання і голосом, незрівнянною легкістю верхніх нот.

Його відразу ж запросили на посаду стажиста в Державному академічному театрі опери та балету імені Шевченка. Потім Анатолій переміг у конкурсі, який забезпечив йому право стажуватися у всесвітньо відомому оперному театрі «Ла Скала», де його наставником був маестро Барра.

Перебуваючи в Італії, співак три роки відточував свою співочу майстерність, культуру виконання і розкривав своєрідність голосу — ліричного тенора.

Впродовж трьох років (1963-1965 рр.) маестро удосконалював культуру виконання, розвивав смак, розкривав яскравість і своєрідність голосу, який все більше й більше кристалізувався як ліричний тенор. Партії Герцога ("Ріголетто" Дж.Верди) і Едгара ("Лючія ді Ламмермур" Г.Доніцетті) незабаром стали коронними в репертуарі українського співака. Він виконував їх в Києві і під час гастролей на сценах інших радянських і зарубіжних театрів. Так, з його Едгаром познайомилися слухачі Німеччини під час гастролей Київської опери у Вісбадене, а з Герцогом - публіка нью-йоркської "Метрополітен-опера".

Коли артисти показали спектакль на гастролях в Іспанії, в одному з видань з’явився матеріал «Шахтарський герцог». Цей сценічний образ став візитівкою співака в усьому світі.

1975 року Солов’яненку було присвоєне найвище в колишньому Радянському Союзі звання — Народного артиста СРСР.

Анатолій Солов'яненко став першим радянським тенором, котрий отримав запрошення співати в цьому провідному театрі США.

Протягом сезону 1977-1978 рр. він брав участь в дванадцяти спектаклях "Метрополітен-опера", з великим успіхом виконавши також партії в операх "Кавалер троянд" Р.Штрауса і "Сільська честь" П.Маськаньї.

Життя Анатолія Солов’яненка, справді народного, улюбленого народом співака, було сповнене безперервної й напруженої праці над вдосконаленням голосу. Щоб досягти успіху, він зрікався простих радостей життя задля того, щоб у хвилини найвищого злету свого таланту досягати вершин виконавської майстерності.

«Я раб свого голосу», — час від часу повторював Анатолій Борисович. Насправді «рабство» було служінням. «Чому я так часто співаю безплатно або за мізерну платню? Тому що знаю: на мої концерти приходять прості люди, які неспроможні заплатити за квиток багато, у них немає таких грошей, але вони люблять це мистецтво, і, гадаю, завдячуючи їм, воно житиме», — казав Герцог.

Солов’яненко співав у найкращих театрах світу. Він був одним з небагатьох українських співаків, завдяки яким світ дізнавався про українську культуру, про незрівнянну красу пісенної творчості українського народу.

Солов’яненко досконало оволодів так званим італійським стилем, віртуозно виконуючи тенорові партії в операх Верді, Пуччіні, Доніцетті, Масканьї. Він вільно володів італійською мовою, і його тенор звучав настільки проникливо й лірично, що вимогливі італійські слухачі визнали його переможцем у конкурсі «Неаполь проти всіх», віддавши перевагу йому перед славетним італійським співаком Клаудіо Вілла.

Український співак досконало оволодів французькою манерою співу й блискуче співав у багатьох операх французьких композиторів, зокрема Обера, Бізе, Массне. Особливо майстерно виконував він арію Надира в опері Бізе «Шукачі перлин». В ній чудові природні дані голосу Солов’яненка за тембром і характером навдивовижу точно збіглися з виконавськими канонами цієї партії. Вражаюче натхненно й лірично виконував Солов’яненко славнозвісний романс «У сяйві місяця її побачив я…», коли м’який, ніжний голос співака наче линув у наповненому місячним світлом просторі.

Серед найскладніших партій його тенорового репертуару — партія Маріо Каварадоссі в опері Пуччіні «Тоска». Її співали Енріко Карузо, Беньяміно Джільї, Маріо Ланца, Леонід Собінов, Маріо Дель Монако. Для багатьох виконавців світу образ Каварадоссі був каменем спотикання в співацькій кар’є-рі. Але у виконанні Солов’яненка ця складна партія звучала легко, просвітлено й лірично проникливо.

З великим успіхом Солов’яненко виступав у партіях класичних російських та українських опер: «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка» М. Лисенка, «Князь Ігор» О. Бородіна, «Євгеній Онєгін» П. Чайковського, «Борис Годунов» М. Мусоргського, «Садко» М. Римського-Корсакова. Особливо дорога для артиста була партія Андрія з опери «Запорожець за Дунаєм». «У ній багато простору для голосу, — говорив Солов’яненко, — все дуже вокальне, все легко співається. Тут органічно сплетені лірика і драматизм. А скільки людяності, справді народної краси!». Солов’яненко в партії Андрія видобуває із свого голосу світлі неповторні барви, національну кантилену, що так вдало поєднується з романтичним настроєм героя. Все, що наполегливо шукав Солов’яненко в українській народній пісні та українському романсі, — задушевність, ліричну простоту і природність, щирість почуттів, — він переніс у партію Андрія, і вона засяяла до того незнаними гранями завдяки талантові співака.

Важливе місце в репертуарі Солов’яненка посідали пісні та романси на вірші Т.Г. Шевченка. Співакові були близькими пристрасна й глибоко людяна поезія Кобзаря, проникнута народним мелосом. Тому вражаюче-драматично і водночас піднесено-лірично звучали в інтерпретації Солов’яненка «Огні горять, музика грає» або «Чого мені тяжко, чого мені нудно?». Співак переконливо відтворює драматургійний задум романсів, весь підкоряється рухові мелодії й поступово розвиває, нагнітає її і нарешті утверджує в кульмінаційному завершенні відчуття безмежної туги і болю:

Засни, моє серце, навіки засни,Невкрите, розбите —а люд навіснийНехай скаженіє…Закрий, серце, очі.

Цей романс М. Лисенка на слова Т. Шевченка немов відображав внутрішні переживання самого актора, його тугу за високим мистецтвом, за рідним Київським оперним театром, якому він віддав десятки років свого життя, а потім змушений був залишити через несумісність його високих вимог до мистецтва і комерційних планів тогочасного керівництва Київської опери.

У репертуарі співака було багато творів українського бельканто, що добре давався італійській манері виконання Солов’яненка: «Чорнії брови, карії очі», «Ніч яка місячна», «Дивлюсь я на небо», «Там, де Ятрань круто в’ється», «Повій, вітре, на Вкраїну», «Стоїть гора високая» та інші шедеври. У Солов’яненка була своя, певно, з глибин народної творчості почерпнута, особливо зібрана, спокійна, рівна кантилена, насичена великим почуттям, емоціональним трепетом, суголосним з глибоко народною творчістю кобзарів.

Вражений манерою виконання Солов’яненком українських народних пісень, видатний азербайджанський співак Рашид Бейбутов писав: «У концерті співав дзвінкоголосий Анатолій Солов’яненко, у якого саме прізвище — знак долі. Справді, немов для солов’я, для цього артиста немає меж діапазону. Неначе граючись, бере неймовірно високі ноти, легко і просто розсипає звуки сліпучим каскадом. І все це не просто для того, щоб переконати в щедрості своїх вокальних можливостей, а щоб створити образ української народної пісні «Місяць на небі», такий ясний і правдивий».

1999 року славетний співак у розквіті творчих сил раптово помер. Поховано його у селищі Козин поблизу Києва.

До речі... За радянських часів він перший із діячів музичної культури УРСР був удостоєний звання лауреата найпочеснішої — Ленінської премії. В Радянському Союзі це звання отримали тільки два безпартійні артисти: Аркадій Райкін і Анатолій Солов’яненко. А саму премію Анатолій Борисович віддав у Фонд миру. Він переймався питанням збереження своїх кращих концертних виступів — на власні кошти робив аудіозаписи.

https://www.youtube.com/watch?v=_hrXZVBrglY (Мiсяць на небi)https://www.youtube.com/watch?v=DwKFn5PDf6Q (Тихо над річкою)https://www.youtube.com/watch?v=yTmbBHE5h78 (Ой ти, дівчино, з горіха зерня)https://www.youtube.com/watch?v=k8durnn-kX8 (Чом, земле моя)https://www.youtube.com/watch?v=2qXqT1R6vwI (Чуєш, брате мій)https://www.youtube.com/watch?v=Fcg9f4EdYJ0&index=5&list=RDtX0Hh0_N2J4 (Стоїть гора високая)https://www.youtube.com/watch?v=213v4JUl3Lg (Чом дуб не зелений)https://www.youtube.com/watch?v=aSmQ8lwvYWA (Повій, вітре, на Вкраїну)https://www.youtube.com/watch?v=Ug22ZKd4Xvk (Вечір надворі)https://www.youtube.com/watch?v=bWP-2xCsQ8g (арiя Едгара з опери Доніцетті "Лючія ді Ламмермур")https://www.youtube.com/watch?v=h-w4Gy83ONM (Ave Maria)

До списку новин