Іван Карпенко-Карий - творець найзвичніших художніх цінностей в українській драматургії

29 вересня 2015 р. виповнюється 170 років від дня народження видатного драматурга, режисера, актора, одного з основоположників українського професійного театру Івана Карповича Карпенка-Карого. Саме він став творцем новітньої суспільної драми в нашій літературі на межі століть. Його драматургічна спадщина складається з 18 закінчених п’єс і трьох невеликих уривків, що залишилися в чернетках. Найвищого рівня він досяг у жанрі комедії. Саме сатирична комедія стала творчою стихією митця.

Його справжнє ім'я - Іван Карпович Тобілевич, псевдонім «Карпенко-Карий» поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого - героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».

Мати драматурга була кріпачкою-покоївкою у панів Золотницьких, аж поки її не покохав прикажчик Карпо Тобілевич і не викупив з кріпацтва. Її дітьми були, окрім Івана, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті - ціла плеяда корифеїв українського театру.

Карпо Адамович Тобілевич спромігся дати освіту всім своїм дітям. Коли згодом йому казали: ”І не стидно тобі, Карпе? У тебе отакі діти — і така стара шапка!” – він відповідав: ”Тим-то в мене такі діти, що така шапка!”

У 14 років Івана Тобілевича батьки забрали з гімназії і віддали працювати до канцелярії в Єлисаветграді. Атмосфера чиновництва (карти, горілка, хабарі) так гнітюче подіяла на хлопця, що той незабаром втік додому, пройшовши пішки 50 верст.

Служачи секретарем поліції в Єлисаветграді, Карпенко-Карий був єдиним, хто рівно і приязно ставився до всіх людей, незалежно від стану і не брав хабарів. Перед його очима проходив ряд арештантів, серед яких було чимало людей, чиї долі занапастило важке життя. Пізніше вони стали героями його п'єс.

Карпенка-Карого називали дивним поліцейським: він не лаявся «по-московському» й зовсім не брав хабарів. Коли згодом жандармерія вимагала усунути його від служби за неблагонадійність, місцеве начальство цьому просто не повірило. Позбавляти Івана служби довелося спеціальним наказом міністерства внутрішніх справ, бо на місці цього робити не схотіли! 4 жовтня 1883 р. за наказом міністра внутрішніх справ його було звільнено з посади секретаря єлисаветградської міської поліції. Пізніше Іван Франко влучно скаже з цього приводу, що царський уряд втратив тоді поліційного пристава Тобілевича, а Україна придбала драматурга Карпенка-Карого.

Зрештою, та служба не була йому до душі: дисциплінований, витриманий і скрупульозно-сумлінний, він бувало кидав усе й приєднувався до товариства гуляк. Відтоді й залишилася в нього приказка: ”А виходь на мене сам сатана!”

Як письменник, Карпенко-Карий дебютував у 1883 р., коли в першому номері журналу «Рада» була надрукована його повість «Новобранець». Проте надалі митець спеціалізувався в драматургії.

Ні родинне життя, ні громадські справи, ні обов’язки служби ніколи не одривали серця й уваги Карпенка-Карого від театру. Український театр був його другою рідною хатою, бажаним місцем відпочинку та радості. «Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене», - так говорив драматург.

Все життя драматург товаришував з Марком Кропивницьким. Вони разом були на чиновницькій службі, пізніше разом організували драматичний гурток і створили театр корифеїв. Кропивницький учив Тобілевича грати на скрипці. Коли у 1883 р. до Єлисаветграда прибула трупа М. Старицького, вони почали активно співпрацювати на сцені: Карпенко-Карий грав у п'єсах Кропивницького, а той - у п'єсах Тобілевича.

Іван Карпович, як і вся сім'я Тобілевичів, дуже любив Шевченка. Коли з ініціативи Марка Кропивницького було організовано аматорський гурток, однією з перших вистав була п'єса Шевченка «Назар Стодоля», де Іван Тобілевич грав Назара, його дружина Софія Тобілевич - Галю. На честь великого поета своїм дітям він дав імена героїв п'єси - Назар і Галя, а другу дочку назвав Ориною - іменем героїні з поеми «Невольник».

Карпенко-Карий сідав писати п'єсу, тільки повністю «виносивши» її в голові. Але коли вже сідав (здебільшого вночі), то писав «запоєм», не помічаючи нічого навколо.

Смертельна хвороба передчасно звела Івана Тобілевича в могилу. Помер він 15 вересня 1907 р. в Берліні, згодом тіло великого драматурга було перевезено до України та поховано на кладовищі поблизу рідного хутора на Кіровоградщині.

Драматург залишив нам твори, що продовжують жити і після смерті автора. З них наступні покоління складають уявлення про письменника, його думки, силу таланту, визначають його місце в розвитку культури нашого народу. Творчість Івана Карповича Карпенка-Карого підсумувала майже 100-річний розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень.