Опухають руки, ноги,
бо – по кошику в руці,
а додому ще дороги -
кілометрів, може, сім.
У корзинах і не вата,
і не пух – лише гриби.
Важелезні, ой, до ката,
але, хоч-не-хоч, греби.
Мирне «тихе полювання»
робить, друзі, з нас калік:
спозаранку й до смеркання
ти – грибник, не чоловік.
Погляд - ні, не за жінками,
а пасе боровика,
і до кýпини з грибами
тягнеться твоя рука.
Та коли уже нарешті
позабудеш про грибне -
до колиби доповзеш ти,
й перша чарочка пірне
у твою горлянку спраглу
(тут і сало з часничком),
жінки вмить забагнеш нагло -
не зіб’єш і шашликом.
Але де? – забудь про жінку:
на столі – гора грибів,
треба чистити і мити,
навіть якби й не хотів.
Врешті-решт даєш ти раду:
є і сушка й маринад,
може б жінку і погладив,
але інших вже принад
вимагає зм’якле тіло –
і штовха на бокову.
Завтра зранку знов за діло…
якщо, звісно, доживу…
Так щодня як віл гарую,
все поповнюю запас…
Тиждень промина не всує -
відпочинок – вищий клас!