"Український соловейко" Оксана Петрусенко

У плеяді славетних співаків України особливе місце належить Оксані Петрусенко - жінці з унікальним талантом, унікальним характером і коротким, але такий яскравим життям. Справжнє ім'я її було Ксенія Андріївна Бородавкіна. Петрусенко - псевдонім, який вона взяла на честь першого чоловіка, диригента і композитора Петра (Петруся) Бойченко.

Довідники вважають місцем її народження село Балаклею (або Балаклії) Харківської губернії, але останні дослідження точно встановили (згідно запису в церковній книзі про хрещення), що співачка народилася в Севастополі 17 січня 1900 (Плутанина, ймовірно, виникла тому, що родом з Балаклеї був її батько, якому через туберкульоз лікарі порадили переїхати до Криму і який, власне кажучи, жив на два будинки.) Життя дівчини було складним: коли їй не було й року, помер батько і росла вона в бідності. Вже в десятирічному віці Оксана допомагала родині заробітками у церковному хорі, а після закінчення Севастопольської гімназії з 14 років працювала на заводі. І як не важко їй жилося, про пісню не забувала ніколи.

З 14-ти років працювала в порту, на взуттєвій фабриці. У 17 років втекла з дому із пересувною трупою. Через два місяці переступила поріг Херсонського театру. Без ентузіазму подивився на дівчину диригент Петро Бойченко: Оксана була у старій шинелі, у кирзових чоботах сорок третього розміру. А як заспівала, то він зрозумів – діамант: сопрано рідкісної сили та краси і її прийняли до трупи.

Бойченко став першим учителем співів, Лужицька – викладала драматичну майстерність. Дуже скоро хористка стала солісткою та дружиною Бойченка, від свого імені він створив їй псевдо. Коли Оксана виконала роль Наталки у парі з Панасом Саксаганським, він вражено вигукнув: "Мені випало щастя співати зі справжнім соловейком", - і запросив Петрусенко вчитися у Київській консерваторії, але чоловік її не відпустив. Петро Павлович був старшим на 20 років, любив повчати, покрикувати, принижувати дружину, яка все терпіла; з часом навчився розпускати руки. Ще 7 років геніальна співачка блукала провінційними сценами, хоч глядач чітко йшов "на Петрусенко". Нарешті вона зважилася кинути Бойченка, вступила до Київського театрального інституту. Отут і прийшло її кохання. Артист-красень Мефодій Семенка-Барило міг дозволити Оксані обожнювати його, міг одружитися, але співачка чекала дитину... Оксана кинула навчання, повернулася до мандрівної трупи, до свого чоловіка, працювала майже до самих пологів. Коли у січні 1925 р. народився Володя, мати і дитя жили тільки на її гроші. З Бойченком вони розійшлися назавжди.

Оксана мала талант помножений на щоденну працю, її запросили до оперного театру в Казані. "Аїда", "Черевички" Чайковського, щомісяця нова роль, новий успіх. Знайшла Оксана дружбу та другого чоловіка: співак Василь Москаленко записав на себе Володю. Їх запросили до Київської опери.

Оксана Петрусенко не просто виходила на сцену співати: вона йшла сказати людям щось найпотаємніше, найдорожче, йшла віддати їм своє серце. Вона жила піснею і вміла передати її первозданну красу і силу. Часом здавалося, що це не людський голос звучить, а бушує непереборна стихія, яка заволодіває думками, обіймає душу і кудись нестримно несе на своїх крилах. Ця стихія нібито роздирала і саму співачку. Нечуваний темперамент, високе творче горіння, натхнення великого художника завжди полонили в ній. У її безмежно чарівному голосі було стільки життя з усіма її фарбами, стільки сили і мужності, що не піддатися його своєрідною красі було неможливо.

Рідкісної краси й сили драматичне сопрано заворожило колег, глядачів, але чоловік так ревнував дружину до її слави, що вони розлучилися. І почався зоряний шлях із посмішкою на вустах і з болем блакитних очей. Тай було ж чого: колеги люто заздрили, не розмовляли з Оксаною, навіть не підходили до неї. Спочатку виручала дружба з членами ЦК А. Хвилею та Любченком. Коли їх не стало, Петрусенко з відчаю зважилася поставити крапку над І, але врятував приїзд подруги Алли Бегічевої з Москви.

Оксану Петрусенко любили всі - від простої публіки до членів уряду.

1936 року виступ у Москві у Великому театрі, в Кремлі, на дачі Сталіна - увесь Союз слухав пісні Петрусенко. Вождь не пропустив жодного її виступу. Її запросили до Великого, але з України виїздити співачка не збиралася. Патріотизм і новаторство співачки не могли не бути відзначеними. Але то був час, коли погром української інтелігенції відбувався під гаслом «боротьби з націоналізмом». Більшовицький терор в Україні відібрав у творчої інтелігенції властиві їй споконвіку вільнодумство, самодостатність, почуття власної гідності, сіяв у свідомості страх, сковував ініціативу. Непоодинокими були доноси, наклепи, політична і духовна аморальність. Тому, власне, дорога Оксани Петрусенко хоч і була тріумфальною, але не без драм, не раз перебувала вона в розпачі, на межі життя і смерті...

І знову велике захоплення – Павло Тичина. Коли вони співали удвох, його дружина, Лідія Петрівна, все зрозуміла – і від ревнощів почала брати уроки співу...

Вдома Петрусенко встигала раненько встати, борщ-вареники приготувати, Володю до школи зібрати. Йшов він разом із Аллою Педченко, яку Оксана називала невісткою.

1939 р. Оксана Петрусенко здійснила тур Західною Україною: Тернопіль, Львів, відвідала Соломію Крушельницьку.

Тут з'явився Андрій Чеканюк: успішний партійний працівник, мав дружину, дітей, але... Вона померла на восьмий день після народження другого сина Олександра. Офіційно: від тромбоемболії легень, але існує версія, що то була отрута чи то з руки колеги-добродійки, чи ревнивої дружини маршала?

Оксану ховали, обливаючись сльозами, весь Київ і вся Україна. Домовину з її тілом люди несли на руках через усе місто.

Синів взяли подруги Оксани. Старший Володимир помер 16-річним від туберкульозу, молодший Олександр хворів на туберкульоз кісток, все життя носив корсет. Жінка, яка стала йому матір'ю, зверталася за допомогою до рідного батька Олександра, але той її вигнав. Вона мусила навіть жебрати. Попри все Олександр став науковцем, захистив дисертацію, помер у 1999 р.

https://www.youtube.com/watch?v=_ieH8HZUb-c (Ой не світи, місяченьку)https://www.youtube.com/watch?v=awQcQrLpUTM (Віють вітри)https://www.youtube.com/watch?v=kEFQiBTiLe0 (Нащо мені чорні брови)https://www.youtube.com/watch?v=0aMHMUBMiYs (Стоїть гора високая)https://www.youtube.com/watch?v=o_oWuhPN_AU (Ой, джигуне, джигуне)https://www.youtube.com/watch?v=ZD4yNsBIJig (Ой я дівчина Наталка)https://www.youtube.com/watch?v=gBSAprnKj9o (Видно шляхи полтавськії)https://www.youtube.com/watch?v=V9rEfupPJoE (Чи я в лузі не калина була)https://www.youtube.com/watch?v=a9u42-p8D4M (Плавай, плавай, лебедонько)https://www.youtube.com/watch?v=MxBMeA319Uk (Коло гаю походжаю)https://www.youtube.com/watch?v=TiZC_RFe8vY (Солоха, 1937-38рр.)https://www.youtube.com/watch?v=p5qr9dwVi70 (Ой казала мені мати, 1939 рік)https://www.youtube.com/watch?v=jFKJsfuBEhs (На вгороді коло броду, 1939 рік)https://www.youtube.com/watch?v=qM6BtT2EPL4 (Чого вода каламутна, 1938 рік)https://www.youtube.com/watch?v=bMBszpn_A2w (Спать менi не хочеться, 1935 рік)https://www.youtube.com/watch?v=DbQPFiVlIrk (Там, де Ятрань круто в'ється)https://www.youtube.com/watch?v=ilk7HZVaWPc (Ой, дівчино-небого, 1937р.)https://www.youtube.com/watch?v=pWRjERRcL9M (Очерет лугом гуде, 1937 р.)https://www.youtube.com/watch?v=8-_oh0qmHC4 (Болить моя голівонька, 1936/38)