загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Сергій Якутович: мальована душа слова

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати
Сергій Якутович: мальована душа слова

У XXI столітті графіка Сергія Якутовича стала символом епохи, її яскравою сторінкою. Сергій Якутович - унікальний художник, чиї роботи знаходяться поза часом та жанрами.

У Сергія Якутовича фантастична спадковість. У всіх смислах цього слова. Якщо враховувати масштаби нищення продуктивних сил українства, вона здається майже нереальною. Його предки дружили з Шевченком, прабабуся була секретарем Грушевського. Його батько був видатним графіком, одним із творців українського поетичного кіно. Саме Георгій Якутович «намалював» «Тіні забутих предків» разом із Параджановим. А звідтіля вже — і Коцюбинський, і Франко, і знову Шевченко... Сергію Якутовичу випало цю лінію продовжувати, тягти за собою... У цьому сенсі він вважає себе приреченим.

Інакше я не жив би. Я б давно повісився. Я цей шлейф відпрацьовую. Розумієте? — каже він. — Я винен своїм батькам. Але не тільки батьки, а й бабусі та дідусі — всі були талановиті люди. Я відчуваю, що є частиною якогось проекту. Я приречений. Так я і живу.

У текстовій частині альбому власних робіт «Абсолютний слух часу» (виданого минулого року київським видавництвом «Грамота») Сергій згадує: «Запроектованість мого шляху — це ті мрії та сподівання моїх батьків, їхніх предків, які ти мусиш утілювати в життя і передавати своїм нащадкам. Колись батько сказав мені: «Тобі в житті стільки дано, дай Боже, щоб у тебе вистачило сил відпрацювати все це. І винен ти не батькам, а собі та світові».

Дитинство Якутовича минуло у батьківській майстерні. Там, серед клаптиків маминих живописних робіт, татових гравюр та численних книжок - і почав складатися його унікальний авторський стиль. З 14 років юнак професійно займається мистецтвом.

Художник (точніше, — імпровізатор, як наполягає сам Якутович) вважає себе сином українського поетичного кіно. У документальному фільмі «Якутовичі» (про який детальніше йтиметься нижче) він розповідає: «Під час евакуації, коли батько жив у Росії, йому до рук потрапила книга без обкладинки. Старший брат підказав йому, що ця книга написана українською і почав його навчати українській мові по цьому тексту. Ця книга виявилася «Тінями забутих предків». Протягом усього періоду навчання в інституті він мріяв потрапити в Карпати. Зрештою, коли він туди потрапив, йому заборонили робити дипломний фільм про «Тіні забутих предків». Він весь час із цим носився. А його друг був знайомий із Параджановим, який у той час як раз збирався знімати «Тіні…». Параджанов до цього ніколи не був у Карпатах, і Іллєнко не був у Карпатах. І от вони прийшли до нас додому, пили вино, батько розповідав їм про гори, показував фото, малюнки. Я заснув, і всю ніч мені вбивали в голову українське поетичне кіно, а коли прокинувся, то зрозумів, що я є повноправним сином цього явища».

“Я виріс у такому середовищі, що просто є мистецтво, але воно було поза середовищем. Коли ти приїздив на захід, там всі казали – “що з тобою робити? В якому контексті тебе сприймати? Якщо тебе сприймати як приїжджого з тодішнього Радянського Союзу - то ти не звичний для нас дисидент””, - розповідає художник Сергій Якутович

З 1976 року художник активно співпрацює з видавництвами України та Росії. До часів Незалежності він ілюструє чи не усю класику світової та вітчизняної літератури: твори Пушкіна, Толстого, Дюми, Гончара, Гоголя, малює картини до французького епосу "Трістан та Ізольда", оформлює книжки Ліни Костенко. Загалом - майже дві сотні видань.

Робота художника не залишається непоміченою. На початку кар’єри Якутович стає наймолодшим заслуженим художником Радянського Союзу, володарем чималої кількості нагород на Батьківщині і за кордоном. Щоправда, усі вони, за словами самого художника, - просто даність. Ніби підтвердженням його словам стає маленький ведмедик з кухонного столу - з орденом родини Мазепи на плюшевих грудях.

“Я нікуди ніколи не лізу. Всі ці, навіть погони, я просто брав їх, бо просто прийшов час”, - каже художник Сергій Якутович.

Автор випускає унікальну графічну серію з портретів усіх українських гетьманів. Кожен з них - не просто сторінка з підручника по історії, а - жива людина.

Шукає себе Якутович і у кіно. Стає головним художником фільмів "Молитва за гетьмана Мазепу" Юрія Іллєнка, телефільмами "Ще як ми були козаками", "Загублений рай". А у 2005 долучається до масштабного проекту - фільму Володимира Бортка "Тарас Бульба". Якутович малює понад 2,5 тисячі ескізів і майже всі вони входять до фільму.

“Я побудував 480 метрів декорацій, але сказали - "слишком красиво!". Там є маленька частина. От, наприклад, у фільмі, хутір Тараса - один до одного. Так, як намальовано, - так і побудували”, - розповів художник Сергій Якутович.

У 2009 наважується Сергій Якутович і на сміливий арт-проект. Істини щодо безсмертних образів з книжок Гоголя відтворює у інсталяціях з пластикових скульптур, відео та музики. Проект за підтримки ЮНЕСКО показують у Парижі, Львові, Москві та Києві.

Червоною ниткою у творчості Якутовича стає і тема жінки. Різна в картинах - цнотлива чи відверта, в житті художника вона одна - дружина Ольга.

“Ми дорослішали поруч, ставали художниками поруч, будували родину, весь час поруч. В житті я жив спочатку для батька, а потім я жив для неї. 4 роки - що я там придумував, якісь проекти і тому подібне, але оговтатись я не можу. І, напевно, ніколи не оговтаюсь”, - каже художник.

Смерть дружини робить з Якутовича ще й філософа-одинака. Він - поза медійним простором. У тиші, серед численних книжок, відкриває для себе слово.

“Раніше, коли я читав книжки, я розумів, що треба все це проілюструвати, бо в мене весь час картинки-картинки. А тепер відкривається слово - безкінечне, зі своїм звучанням”, - розповідає Сергій Якутович.

Ілюстрації з-під пальців художника виходять за межі людської уяви, невеликий аркуш живе власним життям. Щоправда, після серйозних проблем зі здоров’ям ювелірно сплітати образи на папері Якутовичу все важче.

Втім, сповнений ідей, він не покладає рук - планує взятися за ілюстрації до творів Лермонтова, викладає в університеті. Жартує, що у найгіршому випадку у нього все вийде, та досі потай мріє про власне кіно.

https://www.youtube.com/watch?v=tB18ldDDbmE (Сергій Якутович - унікальний художник)

До списку новин