загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Галшка Гулевичівна- гордість українського меценатства

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Імена українських жінок, вірних доньок свого народу, є гордістю всієї нації. Під одним із цих імен увійшла в історію мудра покровителька освіти і науки Єлизавета Гулевичівна. Вона походила зі старовинного українського православного роду Гулевичів, відомого з початку ХVІ ст., які посідали друге місце серед можновладців Волинської землі й обіймали високі посади воєвод, підстарост тощо. У сім’ї Василя Гулевича було п’ятеро дітей, наймолодшою серед них була Єлизавета. Вона отримала досить поширене тоді ім’я – Єлизавета (що у перекладі з давньоєврейської означає “обітниця Богу”). Його на польський манер змінили на Галжбіту чи Галжбету, тому почали називати Галшкою. Відданість православній вірі дівчині заклали ще в дитинстві, чим вона завдячує не лише батькам, але й дідові – Федору Гулевичу, котрого як поважну і розумну людину було обрано під іменем Феодосія Владикою Луцьким. Дід Федір дуже любив своїх онуків і переймався понад усе, щоб дати їм освіту. Він був непохитним у своєму бажанні виховати їх освіченими і віруючими людьми. Дід влаштував для них школу на подвір’ї Луцького замку і найняв учителя – вихованця Львівської братської школи Олеся Юрківського. Тут Єлизавета засвоїла основи православної віри, граматику рідної мови та грецьку з латиною. Згодом Василь Гулевич відправив дітей на навчання до Острозької академії.

Завдяки приналежності до знатного роду вона здобула освіту. Саме атмосфера, серед якої вона виховувалась і навчалась, робить її непересічною особистістю, здатною відстояти свої права навіть у нерівній боротьбі.

Знатні роди вважали за честь поріднитися із Гулевичами. І якщо з одруженням старшої дочки не було проблем, то з вибором Єлизавети було важко змиритися. І не тому, що вони стають жертвами соціальної нерівності, а через те, що вони належать до однаково знатних родин, які недолюблюють одна одну. Єлизавета насмілилися закохатися у наймолодшого сина владики Володимирського, згодом уніатського київського митрополита Іпатія Потія. І молоді люди – Єлизавета Гулевич і Христофор Потій – стають заручниками релігійної ворожнечі. Оскільки батько Христофора є ревним прибічником підпорядкування українських церков Папі Римському, православна родина Гулевичів не бажала поріднитися з майбутнім перевертнем. Та й не менш знана сім’я Потіїв не була в захопленні від вибору свого сина. Проте Христофор і Єлизавета наполягали на одруженні. Тому Іпатій Потій і Василь Гулевич були змушені переступити через власну неприязнь і повінчали молодих у Володимирській православній церкві 1593 р.

У 1595 р. Іпатій Потій від’їздить із таємним візитом до Риму і від імені всіх православних владик Росії і Білорусі складає присягу на вірність Папі Римському. Після його повернення з такою звісткою на Берестейському соборі двоє православних владик відмовляються приєднатися до унії і обидві сторони вступають у відкрите протистояння. Розкол між церквами ознаменувався взаємною анафемою, що поставило останню крапку у неможливості знаходження компромісу між ними. Ті, що приєднались до унії, отримали низку привілей і юридичний захист від польського короля нарівні з католиками. Всім стає зрозуміло, що сповідувати православ’я на рідній землі просто невигідно, тому чимало перевертнів змінює віру саме заради вигоди, пристосовуючись до нових обставин.

Через два роки після одруження, коли життя Галшки з чоловіком було розміреним і спокійним, така перестановка сил стає перепоною на шляху до їх подальшого щастя. Але їх не лякає протистояння, вони відстоюють свої права: він – на право бути поряд із коханою жінкою і донькою, вона – на віру, яку отримала змалечку і якої хочуть позбавити. Зважаючи на те, що зміна релігійної підпорядкованості по суті перетворюється на національну зраду, Галшка впливає на рішення свого чоловіка не зраджувати старожитній вірі й зберегти вірність Україні. І в день, коли сім’я Іпатія Потія має урочисто прилучитися до уніатської церкви, молоді люди втікають з дому і знаходять прихисток у батька Гулевичівни. Батько Христофора погрожує відлучити сина від сім’ї, якщо він не отямиться. Звісно той важко переживає, що батько не спромігся його зрозуміти та пробачити за непослух. Згодом Христофор захворів і невдовзі помер. Сім’я звинувачує у смерті Христофора його молоду дружину. Згодом вони відсудили у Галшки подарований на весілля маєток та хотіли відібрати у неї доньку, але лише оформили над нею опікунство до 16 років та зобов’язали Галшку охрестити її за католицьким обрядом. Але вона не лише охрестила її як православну, але й у 1615 р. віддала заміж за православного оршанського хорунжого Миколу Млечка, остерігаючись, що родичі чоловіка змусять її доньку вийти заміж за католика. Цим вчинком вона накликала на себе гнів Яна і Петра Потіїв – братів покійного чоловіка, що вважалися опікунами її дочки Катерини. Але навіть у судовому порядку вони нічого не могли вдіяти – Катерина була заміжньою, їх опікунство припинилося.

Галшка зуміла відстояти доньку та її добровільний вибір нареченого – це було найбільшою перемогою, оскільки вона рано втратила чоловіка, а згодом і сина від другого шлюбу.

Втративши батька, залишившись з малою Катериною на руках, терплячи нападки родичів покійного чоловіка, вона у 1601\2 одружилася вдруге зі Стефаном Лозкою, заможним українським шляхтичем із Берестейщини. Подружжя оселилося у Києві. У них народився син Михайло.

У тих складних умовах, в яких опинилась українська земля і православ’я, козацтво на чолі з Сагайдачним захищало православну твердиню в Києві – Печерську Лавру. Освічені люди вбачають спасіння православної віри і відродження національного духу передусім у науці та освіті, навчанні українських дітей у православних школах. 14.10.1615 Галшка, порадившись із чоловіком, складає і підписує дарчу (фундуш), а 15 жовтня внесла її при поважних свідках (за присутності Стефана Лозки) до київських магістратських книг, після чого дарча набула чинності.

У дарчій Галшка зазначила: “Я, Галшка Гулевичівна, дружина його милості пана Стефана Лозки, будучи здорова тілом і розумом, явно і добровільно усвідомлюю цим листом, що я, живучи постійно в давній святій православній вірі Східної Церкви..., з любові й приязні до братів моїх – народу руського... з давнього часу умислила Церкві Божій добро учинити...

Правовірним і благочестивим християнам народу руського в повітах воєводств Київського, Волинського і Брацлавського, станам духовним і світським... сіятельним княжатам, вельможним панам шляхті і всякого іншого звання і стану людям руським. Даю, дарую і записую і відказую, фундую добра мої власнії, дідичні права і вольності шляхетські маючи... власний мій двір із землею, зі всім до того двору і землі правами, пожитками, різними належностями, нічого собі самій, ані нащадкам моїм не зоставляючи”.

Вона також вказує на призначення фундушу: “..... на монастир ставропігійний (незалежний) спільного життя по чину Василія Великого, також і на школу дітям тако шляхетським, яко і міщанським і на всякий інший спосіб богоугодного життя, котрий би слугував ... вихованню й подаванню наук учтивих дітям народу християнського ... з тим, щоб монастир і школа, і весь чин керувався законом Східної Церкви грецького обряду”.

Аналіз дарчої показує, що фундуш призначався братству, члени якого зобов’язувались фундувати школи, учительні монастирі та утримувати учителів і неімущих учнів. Таким і став Київський Братський Богоявленський учительний монастир на дарованій Галшкою землі, історія якого нерозривно пов’язана з історією Києво-Могилянської академії. Київське братство, отримавши притулок, оформилось юридично, вписуючи своїх членів у реєстр із січня 1616 р., а школа під його опікою стає відомою як Київська братська школа.

Після смерті другого чоловіка Галшка повернулась у рідний Луцьк, залишивши маєтності своєму сину Михайлу. Михайло підпадає під католицький вплив і змінює православ’я на католицизм. Це було великою несподіванкою для Галшки, що можна порівняти з ножем їй у спину. Поки вона фундує братську школу, піклується про збереження православ’я, її рідний син зраджує віру, яку вона відстоює усіма силами.

У 1641 р. вона складає духовний заповіт. Майже всі свої гроші готівкою і ті, що їй заборгували (наказувала викупити синові), заповідає на Луцький братський монастир. Відомо, що благодійні внески на братські школи робилися через братські учительні монастирі. Також заповідає кошти на Хрестовоздвиженську церкву при монастирі, “де тіло моє відпочинок і душа рятунок до прощення гарячими молитвами мати маєт”.

Поховали Галшку Гулевичівну на території Луцької братської школи як визначну благодійницю братських монастирів і шкіл (до братств, за статутом, приймалися і жінки).

Благодійництво не було випадковою справою її життя, оскільки вона жертвувала не лише на київську школу, але й на інші братські школи. Але не лише через благодійні внески Єлизавета (Галшка) Гулевичівна є унікальною жінкою. Вона зберегла і пронесла віру через усі негаразди свого життя та ревно служила майбутньому, вбачаючи його у дітях, які зможуть відродити славу своїх предків. Вона все життя служила Господу Богу і саме тому зуміла подарувати не землю і кошти братським школам, а все своє життя на славу України.

Людмила Метліцька

До списку новин