Для сучасної людини досить звичне явище однойменності в межах сім’ї. Часто в офіційних чи дружніх взаєминах ми маємо справу з Василями Васильовичами, Володимирами Володимировичами, Іванами Івановичами, зрідка ім’я батька переходить до старшого сина, а потім до старшого внука і передається з покоління в покоління.
www.volynpost.com
Менш продуктивне іменування дочки за іменем матері (мати і дочка мають однакові імена, наприклад, Ганна, Людмила, Наталія). Натомість випадки називання однаковим іменем дітей в межах сім’ї практично відсутні. Цікаво, що такий спосіб іменування дітей був притаманний для давньої Волині, як і для більшості регіонів України. Звичайно, стверджувати, що в кожній волинській сім’ї були брати або сестри з однаковими іменами, не варто, але наявність та значну продуктивність цього способу іменування можна проілюструвати прикладами, про які піде мова нижче.
Суміжність імен родичів однієї генерації можна простежується на матеріалі давніх сповідних відомостей, які містили списки мешканців різних населених пунктів. Такі документи, які укладали священики, – своєрідний перелік сімей, що були прихожанами певного храму. Члени однієї сім’ї наводилися із зазначенням ступеня їх родинної спорідненості та віку. Як свідчать матеріали сповідних відомостей православних храмів Волині ХІХ ст., одноймення рідних братів і сестер – явище невипадкове і повторюване в різних частинах Волині протягом усього ХІХ ст.
Сповідна відомість села Ржищева 1830 року фіксує три випадки однойменності, а сповідна книга Покровського храму села Брани 1853 року засвідчує вісім (!) випадків повторення того ж самого імені для двох дітей. Для прикладу наведемо запис 1825 року: «Трофимъ Ивановъ Коханскій, 40 лет, жена его Анна Иванова, 33 года, дети ихъ Іосифъ (9 лет), Матфей (9), Параскевия (3), Параскевия (1)» та запис 1887 року: «Кирилъ Феодоровъ Боймиструкъ, 38 лет, жена его Марія Кипріанова, 35 лет, дети ихъ Савва (3), Іустина (15), Пелагія (13), Анна (11), Анна (5)».
Трапляються випадки суміжності імен на двох лініях: синхронічній (між рідними братами) та діахронічній (між батьком та синами). Так, в Івана Васильовича Кухарука було 4 сини: Іван (19 років), Іван (16), Тимофій (4), Микита (1). Щонайменше подив у сучасного волинянина може викликати факт, засвідчений однією із сповідних відомостей: у сім’ї Катерини Даниілової Мельнички троє (!) з п’яти дочок були названі Маріями (на момент запису найменшій виповнився 1 рік, двом старшим – 6 і 8 років).
Які ж причини зумовили виникнення однойменності на Волині ХІХ ст.? Походження цього явища сягає ще дохристиянських часів та найдавніших вірувань наших предків. Мовознавець Світлана Пахомова зазначає, що українські джерела засвідчують одноймення братів і сестер із ХV ст., воно було продуктивним у східнослов’янських писемних пам’ятках, зрідка трапляється також у південнослов’янських та західнослов’янських джерелах і виникло у праслов’янський період. Сімейна пов’язаність імен існувала в допрізвищевий період і виражала родинну спорідненість та зв’язок поколінь. Ім’я не лише номінувало людину, а й прив’язувало її до певної сім’ї, вказувало на приналежність до родини, роду.
У деяких селах Волині досі існує повір’я, згідно з яким хворобливу дитину називають іменем батька або матері, щоб забезпечити їй міцне здоров’я. Волиняни вірили, що в такий спосіб можна відлякати злі сили, які шкодили дитині. Ім’я батька чи матері ставало своєрідним оберегом для новонародженого. Припускаємо, що з цією метою однакові імена могли надавати і рідним братам або сестрам.
Звичай повторювати те саме ім’я для двох дітей існував у багатодітних родинах Закарпаття ще на початку ХХ ст. Уважалося, що це забезпечить міцне здоров’я дитині. Вірили також, що наявність двох братів або сестер із однаковим іменем може припинити народження дітей у цій сім’ї в майбутньому. Цілком імовірно, що суміжність імен дітей на Волині ХІХ ст. була зумовлена саме такою метою, оскільки переважна більшість зафіксованих випадків однойменності стосувалася сімей, у яких було більше п’яти дітей. Наявність однакових імен у сім’ї з двома дітьми засвідчено тільки один раз: «Іоаннъ Даниіловъ Стоцкій, 45 лет, жена его Параскева Иванова, 35 лет, дети ихъ Андрей (13), Андрей (10)». Опосередкованим підтвердженням цієї гіпотези може бути ще й те, що діти, названі однаковими іменами (або принаймні одна з цих дітей), були здебільшого молодшими або наймолодшими, зрідка так називали двох найстарших дітей. Пор., «Матфей Феодоровъ Притулюкъ, 38 лет, … дети ихъ Матфей (14), Лука (10), Иван (8), Иван (3), Пелагія (1)»; «Феодоръ Дмитріевъ Новосадъ, 37 лет, … дети ихъ Фекла (16), Татіанна (12), Евдокія (10), Евдокія (3)».
Отже, сповідні відомості волинських сіл ХІХ ст. засвідчують величезний масив власних назв, а також містять цінну інформацію про особливості світогляду давніх волинян. Однойменність братів або сестер, що проіснувала до кінця ХІХ ст. – самобутнє мовне явище, яке свідчить про оригінальність антропонімікону давньої Волині, вплив на нього традицій та дохристиянських вірувань наших предків.
Лариса Лісова
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
