Ці роботи вражають символами й глибоким змістом, якоюсь майже сакральністю і таємничою майже магічністю. Є у них якась фольклорна поетика – щось від давнього народного мистецтва, метафора та філософське наповнення. Міфічні теми, історичні й духовні постаті, біблійні сюжети кладуться в неймовірну гармонію композиції-рельєфу на шкірі, споглядаючи яку, мимоволі занурюєшся в дивовижне щире нутро художника, пізнаєш його світовідчуття.
Усю унікальність творчості художника з пластики шкіри Ігора Копчика можна було побачити, потрапивши на його ювілейну виставку «Українці. Магія українців», що відкрилася 22 листопада у виставковій галереї Шевченківського гаю.
Днями художник відзначив своє 70-ліття, тому виставка стала немов своєрідним продовженням свята. Зала ледь вмістила усіх присутніх – поціновувачів таланту, друзів та творчих побратимів художника виявилося чимало. І художник підготував усім сюрприз – значну частину експонованої виставки складав новий цикл мініатюрних робіт художньої пластики, виконані у новій техніці, винайденій майстром. У рамках кріпляться шкіряні об’ємні фігурки – серія визначних історичних постатей України, а також представлені композиційні полотна минулих років, і скульптура.
Цікаво, що художня пластика Ігора Копчика на шкірі не має аналогів не лише в Україні, а й світі.
Роками, довгим пошуком та експериментами художник виробив свою унікальну техніку рельєфного тиснення на шкірі. Робота ця надзвичайно складна і тривала.
Щоби створити картину, пан Ігор виготовляє металеві кліше, працює із гідравлічним пресом, робить гіпсові заготовки, що вимагає не лише терпіння, часу, а й неабиякої фізичної сили. Та художника труднощі не лякають – ніколи не шукав манівців чи простого шляху. Адже й у мистецтво прийшов нелегко. Після служби в армії працював механіком холодильних установок, захоплювався спортом, мріяв стати боксером. Тому й вирішив поступати в інфіз. Якось прийшов до тренера зі шкіряною сумкою, яку сам художньо прикрасив. Той, вражений його талантом, порадив йому поступати в інститут прикладного й декоративного мистецтва. Та студентом Ігор Копчик став лише за четвертою спробою. Працював на заводі, змайструвавши мольберта, в якості вільного слухача відвідував практичні заняття, підпрацьовував натурником і вперто вчився.
Займатися шкірою художник розпочав невипадково. Може, зумовили й гени, бо батько його був чоботарем, а ще завжди прагнув знайти в мистецтві свій шлях. Тому якось, побувавши на Косівщині, під враженнями від шкіряних виробів народних майстрів, вирішив вивчати пластичні можливості шкіри й обробки, а згодом перейшов до її тиснення. Так шкіра в творчих руках майстра набула нового вжитку в мистецтві. Та окрім тиснення, Ігор Копчик займався скульптурою, працював з деревом… І зараз створює оригінальні меблі з різноманітними барельєфами, скульптурами та декоративною різьбою.
Свого часу його роботи дарували Біллу Клінтону, Папі Іванові Павлу II, українським політикам. Але художник завжди розповідає про це без жодного марнославства. Головне для нього – мати змогу творити у своїй затишній та аскетичній майстерні у підвалі на Дорошенка (м. Львів). Простота та скромність цього чоловіка вражають…
Окрім виставки, що експонується зараз в галереї у Шевченківському гаї, роботи Ігора Копчика можна побачити й на вулиці Вірменській, у «Маминій світлиці». А цикл «Страсті Господні», присвячений темі сталінських репресій в Україні, ось уже багато років експонується в одному з кращих трускавецьких санаторіїв «Карпати».
У гуцульській полотняній сорочці та сардаку, в чому пан Ігор зустрічає на виставці гостей, він дуже органічний і схожий на мольфара. Якесь чарівництво є і в його шкірянах полотнах, які промовляють, дивують, захоплюють, а ще занурюють у якийсь неймовірний магічний світ відчуттів та уяви…
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
