Домовик не любить матюків у хаті

"Домовик є, і його треба поважати", — переконана 57-річна Марія Абрамова з міста Зіньків на Полтавщині. — Він не тільки в хаті має силу, ще й за двором дивиться. Бабуся заставляла, щоб усе в хаті було поприбирано до вечора, підлога позамітана. Казала, шо домовик вночі буде ходити й прибирати, грюкати-стукати, нам спать не давати. Вона з ним розмовляла по-доброму. Хвалила його, дякувала, шо він її тут оберігає і захищає". gazeta.ua

Колись вважали, що домовик — дух померлого предка-охоронця — є у кожній хаті. І саме він — справжній "хазяїн" дому, покровитель сім"ї та господи. У домовика є своя доріжка, яку не можна займати, улюблене місце, на яке не варто лягати, бо можна захворіти. Живе він на горищі, біля комина або в запічку. А у квартирах сучасних багатоповерхівок — під ліжком.

Домовик любить жартувати. Наприклад, дихати маленьким дітям на вухо. Або заховати потрібну річ, яку ви щойно бачили. Тоді треба поставити на стіл до гори дном порожню склянку, перев"язати ніжку стола поясом (бажано червоним) і тричі повторити: "Погравсь — і віддай!"

— Кожна жінка з ним знаходила свою мову, — продовжує Марія Абрамова. — Розказувала наша сусідка баба Вертуха, шо вона його відчувала. Він то форточкою стукав, то дверями. Один раз, каже, зварила макітру узвару, поставила на плиту, і серед ночі той узвар скочив на пол. Вона стала й каже: "Нашо ж ти мені таке зробив? Це, — каже, — не нечистий зіпхнув, це ти". Баба Веруха  почала домовику залишати їсти.

Домовикові на ніч залишають хліб, воду й несолену кашу. Солі він не терпить, може розсердитися й наробити шкоди. Не любить п"яних і тих, хто матюкається. Таким може побити посуд, підсипати піску в найліпшу кашу, а в найжирніше молоко налити води, зіштовхнути сплячого з ліжка.

Домовик доглядає за худобою. Але якщо вона йому не сподобалася, то починає ганяти корів по хліву, плутати гриви коням і може замучити їх до смерті. Таку худобу треба продати й купити іншої масті.

Домовика уявляли маленьким дідусем з довгою бородою, в червоній сорочці й чорній шапці. Але він може перекидатися на будь-яку тварину, живого чи померлого члена сім"ї. У багатих людей він волохатий, у бідних — голий.

Кожна жінка з ним знаходила свою мову

Показується він тільки невинним дітям і старим людям. Побачити його можна, якщо на повню подивитись через борону чи хомут. Або якщо на Різдво чи у Страсний четвер зі свічкою піднятися на горище. Але цього робити не варто, адже ця істота зазвичай, показується перед бідою.

— Він лякає, шось звалює, шось загориться, шось поб"ється-поламається. Попереджує, шоб були обережними, — запевняє Марія Абрамова.

— Сплю, а чую, щось ходе по хаті. А тоді давай мене душити, — розповідає про свою зустріч із домовиком 68-річна Марія Жданова із села Курилівка Куп"янського району на Харківщині. — Я його питаю: "Ти на худо, чи на добро?" І він мені: "К худу!" Таке воно й пішло мені, к худу. Хата згоріла. Лохмате, якесь м"якеньке. А так не видно, не баче ніхто його, тільки чутно, як ходить чи хряцькає дверима.

Якщо ж до хати приблудиться "чужий" домовик, то може розгорітися справжня війна.

— Є чужий домуовік і свуой домуовік, — розповідає Улита Гриб, 77 років, із села Морозівка Попільнянського району Житомирської області. — От ваш да прийдіє до мієне. Отако-о мієшаютса, отака борба у хаті йдіє. Ну то чужого вигонят. Як його вигонят? Коліс я поїхала до одної ворожки, і вона одной жонці ворожила і каже: "В тієбіє домовік чужий є у хлієвіє. І тому очині ворота і вуозьмі дієвять картопльов і його вигонь. Треба лічіть до дев"яти. Дев"ятим картоплем тако-о вкінув — "Вуон, дев"ятий з мого хлієва!". І вже його таке перекажеш, ворота зачиняй, в хату ніє йді, а йді   в лієс. Обійді кругом корча протів сонця трейкі, а тоді йді додому і ніє тра оглядатса.

Вважали, що домовика треба обов"язково забрати із собою в нову хату. На сім"ю, що не покликала його, в новій оселі чекають нещастя. Домовик без запрошення не може полишити старе житло.

— Як ми переїжджали, як уже сталі мі грузиться на машину, а я домовичка не забула пригласить, — хвалиться Таліна Ткачук, 76 років, із села Бровки Андрушівський району на Житомирщині. То це так сказала собі сама: "Домовичку, домовичку! Переїжджаєм ми, до шоб ти сядав на машину де зручніше, і переїзжав з нами, на новосєллє на наше".

Перевозять його при повні в старому черевику, горщику чи коробці. У новій хаті для домовика протягом року залишають невибіленим один клаптик. Жертвують йому перший кусень хліба, відрізаний у новій оселі.

Автор: Олена ЧЕБАНЮК