Цілюща сила відмови

Паразити продовжують просити і просити, божевільні продовжують давати і давати.

Мало хто дійсно вміє говорити «ні». Адже "ні" - це місце, де я більше не готовий рухати свій кордон. А співіснування з людьми (в сім'ї, дитячому садку, класі, таборі, ВУЗі, на роботі) припускає компроміси, тобто - безперервні зрушення цього самого кордону в невідомому напрямку. Вважається, що поступатися добре. Входити в чуже становище - правильно. На всіх мовах є аналог нашого вислову «Увійди в моє становище».

«Тобі що, шкода?», «Поступися, ти ж дівчинка», «поступися, ти ж хлопчик», «поступися, ти ж старший», «поступися, ти ж розумніший», «Бог велів ділитися»…

Почули свої знайомі голоси? Я так.

Людині середнього віку (і старшій) зазвичай дуже легко дається поступатися: пройдений багаторічний тренінг. Гірше інше: не ясно, де межа. Скільки разів потрібно поступитися? Скільки разів поділитися? Скільки (разів) дати в борг? Коли попросити гроші назад? Як це зробити, щоб ніхто не образився?

Світ, де люди не вміють відмовляти, народжує паразитів і божевільних. Паразити продовжують просити і просити, божевільні продовжують давати і давати. Одні постійно погоджуються ділитися, рухаються, пропускають вперед, дають в борг, дарують час, закривають очі на крадіжку або зради. Інші звикають просити нескінченно, сидять на чужому стільці, беруть чужі речі і чужу їжу, і чекають добавки, дзвінко б’ючи ложкою миску. Ви, напевно, здивуєтеся, якщо я тепер скажу, що все це – одні й ті ж люди.

Відсутність своєчасного «ні» спантеличує всіх: і тих, хто уникає відмовляти, і тих, хто звикає брати зайве. Що робити, якщо у тебе так багато брали, а ти так багато погоджувався, що нічого не залишилося? Грабувати награбоване, звичайно.

Паразити і божевільні весь час міняються ролями. Сьогодні я віддавав своє, соромлячись сказати «ні», завтра я ж візьму чуже тому, що «це нормально». Адже нормою прийнято вважати все що завгодно, якщо воно … середньостатистичне. «Я дав тобі в борг місяць тому або виконав твою роботу у вихідний, тому в мене з’явилося «моральне право» не доробляти свою, скинувши на тебе. Овва, я тебе не попередив? Так ти також». Світ без кордонів – світ психопатів.

«Ні» протвережує: з’являється межа. Один вирішує: «вистачить», і навіть насмілюється сказати це вголос. «Ні», – говорить він, – «вісімнадцятий раз в борг не буде». Той, кому це адресовано, думає: і правда, доведеться встати і піти за самому (вийти, нарешті, на роботу). Один навчається відмовляти, інший навчається щось робити сам. І обидва вони тепер знають, що межа існує. І обом від цього стає краще.