Завтра - Андрія. Сьогодні вночі - час поворожити...

Ім’я Андрій – у перекладі з грецької означає «мужній, хоробрий».

З давніх-давен саме день апостола святого Андрія Первозваного молодь чекала з нетерпінням, адже це була можливість зібратися разом і повеселитися, хоча й тривала Пилипівка.

До речі, за церковними легендами, святий Андрій вважається засновником нашої столиці: під час своєї останньої місійної подорожі проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному із пагорбів встановив хрест. Пізніше, як свідчать перекази, на цьому місці звели Андріївську церкву.

Отож, у ніч перед святом дівчата, як і на Катерину, продовжували ворожити, аби дізнатися про свою долю. Популярним було «засівання конопель». Пізно ввечері дівчина набирала в пелену насіння коноплі (чи льону, маку тощо), виходила за хату, сіяла на снігу і приспівувала: «Андрію, Андрію! Конопельку сію; Спідницею волочу, Заміж вийти хочу». Потім набирала жменю снігу там, де сіяла коноплі, вносила до хати і, коли сніг розтавав, лічила насіння: якщо парна кількість – бути і їй скоро у парі.

Також кожна намагалася побачити свого обранця в дзеркалі, дізнатися, яким він буде. Для цього дівчина посипала на долівку трохи пшениці, наливала в мисочку води і ставила люстерко. Коли все готове, впускала півня: якщо він нап’ється води, чоловік буде п’яницею, клюне пшениці – господарем, а як гляне у люстерко – паничем або ледарем. Щоб «визначити» ім'я нареченого, дівчина виходила на вулицю й запитувала першого зустрічного чоловіка, як його звати. Уночі проти Андрія дівчина може навіть «побачити» свого судженого. Для цього, лягаючи спати, кладе під подушку свій гребінець зі словами: «Суджений, прийди мене розчесати»…

А з кусання калети (великого солодкого сухого коржа, якого підвішували посеред хати) розпочиналися Андріївські вечорниці, куди сходилися і хлопці, і дівчата. Це було ціле обрядове дійство з подарунками, спільним ворожінням, зі святковою пісною вечерею.

Збирала ворожіння

Наталія ГЛАВНІЧЕК.