загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Трагедія родини Крушельницьких стала символом Розстріляного відродження, – історик

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

По-європейському освічена родина Крушельницьких стала справжнім символом винищення української інтелігенції сталінським режимом. Крушельницькі, переповнені ентузіазмом, зі світлими надіями покинули все і поїхали до тогочасної столиці – Харкова – розбудовувати Велику Україну. Натомість потрапили просто до рук енкаведистів. Потім були абсурдні обвинувачення, ув’язнення, розстріли та заслання. Із дванадцяти членів сім’ї серед живих залишились лише невістки та малолітні онуки.

Марія, Лариса і Тетяна – онуки відомої родини Крушельницьких, яку восени 1937-го разом із тисячами інших більшовики вивезли в урочище Сандармох. Жінки добре пам’ятають, коли вперше побували на місці масових розстрілів.

«Ми туди потрапили наприкінці жовтня, коли вже випав перший сніжок. Хоча від 1937-го до 1997-го минуло 60 років, але цей сніг дуже гарно окреслив контури тих розстрільних ям, могил», – каже Тетяна Крушельницька.

На початку травня 1934-го року, не передчуваючи нічого лихого, колишній міністр освіти Української Народної Республіки Антін Крушельницький приймає доленосне рішення – покинути польський Львів і разом з сім’єю переїхати у Харків, тодішню столицю Радянської України.

«Тоді у Львові було дуже важко. Поляки вели свою відповідну політику, і дідові з його громадською діяльністю не просто було жити. Окрім того, дуже важливо, що діда запрошували в Харків, і він хотів разом зі синами та всією родиною взяти участь у будівництві Великої України», – зазначає Марія Крушельницька.

Але відразу після поселення в харківський будинок письменників Крушельницькі  запідозрюють щось недобре – у місті просто на вулицях лежали люди, які помирали від голоду.

«Уся родина опинилась у дуже несподіваній для себе ситуації. Звичайно ж, всі одягнені по-європейськи. Антін – високого зросту, красивий чоловік із борідкою-еспаньйолкою, Тарас – цікавий галицький інтелектуал, жінки з цієї родини виглядали буржуями на вулицях змореного, голодного, вбитого Харкова», – розповідає кандидат історичних наук Андрій Павлишин.

Не минуло і півроку, як до родини Крушельницьких навідалися енкаведисти. Напередодні Жовтневих свят вони почали викривати новоприбулу інтелігенцію як класових ворогів радянської влади.

«І настав трагічний день, 5 листопада, коли арештували діда, стрийка Івана і мого тата Тараса. Причому, із розповіді мами, вони передбачали цей арешт. Іван, як тільки-но чув, що заїздила якась машина, завжди виглядав у вікно. Ну, і в той день побачив, що вони піднімаються до їхнього помешкання. Це було дуже страшно», – розповідає Марія Крушельницька.

Аби захистити свою родину, Антін Крушельницький під час допиту бере всю вину на себе і підписує документ, у якому зізнається, що прибув на Радянську Україну із завданням від українських націоналістів.

«Їх суворо допитували і Антон Крушельницький швидко зламався. Йому погрожували тим, що розстріляють синів. Показували вибиті під тортурами свідчення якихось інших людей, які підтверджували його участь у всіх можливих злочинах. Уже 15 листопада він підписав протоколи із зізнаннями», – зазначає Андрій Павлишин.

Однак ці зізнання батька сімейства ніяк не допомогли іншим підозрюваним. У грудні 1934-го року в підвалах київського Жовтневого палацу, разом із групою харківських письменників розстріляли Івана і Тараса Крушельницьких.

«Вони були засуджені за абсолютно абсурдною статтею: їм приписувалось, що вони білогвардійці, тобто прихильники російського монархічного руху. Нібито, організували терористичну організацією і метою був замах на Кірова. Де був той Кіров, де – білогвардійці, де Крушельницькі, де західноукраїнці?», – обурюється Павлишин.

А вже за три роки після цього, в урочищі Сандормох, стратили самого Антіна Крушельницького та ще двох його синів – педагогів Богдана та Остапа. Натомість єдину доньку, лікаря і публіциста Володимиру, етапували із Соловків та вбили через місяць.

«Родина Крушельницьких є уособленням Розстріляного відродження, тому що ці люди були лівими інтелектуалами і цілком свідомо пов’язували себе із Радянською Україною. Вони привнесли в українізацію найсучасніші сюжети і були живим втіленням тези Хвильового «Геть від Москви!», – зазначає Павлишин.

Такого горя не змогла пережити дружина і мати Марія Крушельницька, яка після страти рідних тяжко захворіла.

«Цікаво, що із вікон будинку «Слова» було видно цвинтар. Бабуня не раз стояла при вікні і казала: «Я тут буду похована». Так і сталося. Але вже бабусиної могили я не знайшла», – зауважує Марія Крушельницька.

Єдиними із сімейства Крушельницьких, кому вдалося тоді врятуватися, були невістки та онуки.

https://youtu.be/l5zGhOylsow

До списку новин