Народна косметика

Потяг до краси, фізичної досконалості є, був і буде завжди. Сьогодні стали буденним явищем пластичні операції, що дозволяють змінити форму грудей, носа, вух, губів, підтягнути шкіру і позбутися зморшок, змінити колір очей і ще безліч таких необхідних жінкам послуг. Звичайно, наші предки про щось подібне не могли й мріяти, але, незважаючи на примітивний з нашого погляду спосіб життя, з незапам’ятних часів жінки доглядали за своєю зовнішністю, широко користуючись природними засобами. Так, щоб шкіра була молодою і свіжою, взимку вмивалися чистою, як сльоза, джерельною водою, а в теплі пори року — росою з липи, берези чи вишні, яка була рясною рано-вранці на сході сонця, то ж, до речі, і встати треба було на сході сонця, не лінуватися, якщо хочеш бути красивою. А перед сном вмивалися або ж відварами цілющих духмяних трав (чебрецю, м’яти, душиці), або ж відварами із пелюсток квітів.

Не думайте, що косметичні маски — це данина нашого часу. З давніх-давен слов’янки у всі пори року використовували для масок усе, що давала навколишня природа. Використовували м’якоть кавуна, вишень, слив, листя кропиви, кульбаби, плоди полуниці, ожини, а взимку широко використовувалися продукти тваринництва, бджільництва: мед, вершки, масло, сир, сироватка, олія, смалець, яйце, сік алое, пшеничне борошно, причому у будь-яку пору року маски робилися не рідше, ніж раз на тиждень. У зв’язку з тим, що жінкам доводилося постійно працювати на вітрі і сонці, була потреба підбілювати шкіру рук і обличчя, для чого широко використовува¬ли маски, виготовлені з хрону, сиру, огірків. Прекрасним відбілю- вальним засобом, який завжди був під рукою, була сироватка, а ефективним тонізувальним засобом, від якого шкіра ставала молод¬шою і свіжішою, була маска з меду із петрушкою, з меду і жовтка, маски сметанні, сирні тощо.

Догляду за волоссям українки надавали особливого значення. Довге пишне волосся — гордість і окраса жіноцтва, хоч доглядати за ним справа не проста. У народі неохайні, нечепурні дівчата та жінки завжди викликали осуд і насмішки, „Ой чия ж то хата незаметеная, ой чия ж то дівчина незаплетеная,» — так співається в українській народній пісні про неохайну дівчину, погану господиню. Здорова генетика і екологія, широке використання природних засобів сприяли тому, що українці відрізнялися від інших слов’янських народів густим пишним волоссям. Примхи моди щодо того, як носити волосся, яку вигадливу йому форму надавати, не торкнулися українок. Волос¬ся було ретельно розчесане, заплетене в коси, причому чим товща і довша коса, тим більше гордості було в її володарки. Буденна зачіска дівчини-українки виглядала так: волосся розчесане на рівний про¬діл, гладенько зачесане і заплетене у дві коси, які потім, як віночок, укладалися навколо голови. У святкові дні волосся заплітали в одну косу, прикрашали стрічками. „Руса коса до пояса, в косі стрічка го-луба», — співається в народній пісні.

Звичайно, мода на зачіски у всі часи у різних народів була неодна¬кова. Згадайте красунь періоду Відродження на картинах відомих художників, коли ідеалом жіночої краси вважалося обличчя з надмірно високим лобом (щоб цього досягти, вистригали волосся на лобі) і зовсім вищипаними бровами. Ось чому незрівнянна Джоконда Леонардо да Вінчі майже повністю безброва. Французькі модниці XVIII століття вражали світ висотою своєї зачіски, на яку йшло „накладне волосся, кілька дюжин метрів тюлю та близько дев’яноста шпильок завдовжки до п’ятдесяти сантиметрів. Носити це на голові і зберігати рівновагу тіла було нелегко, тому дами нерідко користувалися тростинами. Ще важче було сідати з такою зачіскою в карету. Звичайно голову висували з вікна карети або ж дах карети знімали зовсім» (За Бушелєвою).

На щастя (чи на жаль), українки далекі були від передової західної моди, тому ідеалом жіночої краси в Україні споконвічно були гарної форми чорні брови і довге пишне волосся, заплетене в коси, яке ретельно доглядали. Мили волосся теплою джерельною водою, в яку обов’язково додавали м’яту, любисток, ромашку, лопухи, зві¬робій, липовий цвіт, а полоскали відваром любистку чи м’яти, від чого воно було м’яким, блискучим і приємно пахло. Від настою ромашки волосся набувало легкого золотистого кольору, було м’яким і пухнастим. Злегка підфарбовували волосся теж природними барвниками, які не тільки не шкодили, а покращували структуру волос-ся. Так, лушпиння цибулі надавало волоссю рудувато-золотистого кольору і здорового блиску, ягоди ожини — червонувато-коричневого, відвар гілочок і листя липи — коричневого, порошок із кори ялини — чорного.

Значення води для людства важко переоцінити. Вона була не ли¬ше джерелом існування, а й основним засобом гігієни. „У стародавньому Римі догляд за тілом зводився в ранг культу. Знаменитий римський водопровід давав щоденно 1500 літрів води на кожного міського жителя. У Римі 2000 років назад нараховувалось близько 950 безплатних лазень (терм), де, крім басейнів, були приміщення для занять фізкультурою, масажем, косметичних процедур… Найбільші римські терми функціонували цілодобово і могли вміщувати одночасно близько двох тисяч осіб»ІН1.

Українці здавна відзначалися чистоплотністю й акуратністю. Хоч бідно, зате чисто — так жив наш народ. „Українці… люблять чистоту й тому найбідніша українська хата куди привітніша, ніж найбагат- шийдвірна Московщині», — так писав у сімнадцятому столітті Готліб Ґмелін. Догляду за тілом надавали виняткового значення. З ран¬нього дитинства дітей привчали до чистоти й акуратності. У воду, в якій купали дівчинку, купалися жінки та дівчата, додавали любисток (щоб хлопці любили), квіти чорнобривців, м’яту, чебрець, череду, ромашку, від чого вода приємно пахла, а ополіскувалися після купання водою з настоєм м’яти, чебрецю, душиці, іноді у воду додавали шматочки свіжих яблук і грушдичок.

Мед у косметиці. Цей натуральний косметичний засіб, який містить цілий комплекс цінних для людського організму біологічно активних речовин та вітамінів, надзвичайно популярний. Він легко проникає в пори шкіри, живить її, активізує обмінні процеси в тканинах, запобігає передчасному старінню клітин. В арсеналі народних косметичних засобів існує багато рецептів догляду за шкірою, основним компонентом яких є мед, причому деякі рецепти дуже давні. Так, княжна Євпраксія (дочка князя Мстислава Володимировича) написала медичний трактат „Мазі», де серед багатьох ре¬цептів подала рецепти цілющих мікстур на основі меду. Відома своєю красою і розумом цариця Єгипту Клеопатра написала трактат про косметичні засоби, до складу деяких важливим компонентом увійшов і мед.