загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Загублення, віддавання, вигрівання - як наші предки лікували грип

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати
Загублення, віддавання, вигрівання - як наші предки лікували грип

В усі часи пік застудних захворювань припадав на зимовий сезон. Як відомо, діти є особливо чутливими до перепаду температур, а тому частіше страждають на «зимові» хвороби.

Застуда, грип, коклюш, бронхіт – всі ці захворювання мають один неприємний симптом – кашель, і народна медицина виробила величезний спектр раціональних та ірраціональних методів його лікування. Декого ці способи можуть розвеселити, а декого відверто шокувати. Проте наголошуємо, за жодних обставин не варто повторювати прочитане з власними або чужими дітьми.

«Загублення» хвороби.

Найчастіше для того, щоб вилікувати кашель вдавалися до магічного способу його символічного «загублення». Для цього мати з дитиною до сходу сонця приходила до води, ходила по полю або в лісі, щоб хвороба «загубилася» і не знайшла дороги додому. Вибір місця для лікування дитини залежав від природних ресурсів населеного пункту. Наприклад, на Бойківщині йшли з хворою дитиною на те місце, де вода розходиться на три русла: «Ходили на три води, де вода тече з одного русла і розходиться на три русла. Трохи походили біля тої води, а потім дитину ше знали вмити тою водою». Подекуди цей метод доповнювали «залякуванням» хвороби. Мати, походивши по лісу, клала дитину на пень і погорожувала, що там залишить. Після цього, обійшовши пень, вона забирала дитину та поверталася додому іншою дорогою.

За іншим варіантом, мати з дитиною йшла з цією на роздоріжжя, на межу в полі чи з іншим селом. Так, на Волині вважали, що дитина може «загубити» хворобу, якщо переїхати з нею через три межі (здебільшого намагалися проїхати через три села). На Західному Поліссі з дитиною переходили дев'ять меж у полі.

Вважалося, що матір не повинна повертатися тим самим шляхом, яким вона йшла з дому, а також оглядатися назад. За народними віруваннями, межа вважалася кордоном між двома світами, відповідно хвороба повинна була в результаті потрапити в інший світ. Крім того, процедура «загублення» кашлю мала раціональне підґрунтя, оскільки в такий спосіб використовувалися лікувальні властивості чистого повітря.

«Віддавання» кашлю.

Щоб вилікувати хвору дитину, кашель намагалися «віддати» іншій людині. Для цього одяг дитини викидали на дорогу, часто на роздоріжжя, щоб хтось його підняв і перебрав хворобу на себе. Ця дія передбачала також «знешкодження» хвороби, що пов'язувалося з семантикою дороги – хвороба потрапляла в «інший» світ або ж розносилася за ногами людей.

Рослинні засоби.

Для лікування кашлю часто використовували лікарські рослини. Хворій дитині давали відвар подорожника або шипшини. Використання подорожника з лікувальною метою було поширеним по всій території України. Ним здебільшого лікували застудні захворювання, кашель, туберкульоз легень. Плоди шипшини застосовували під час скарлатини, запалення нирок, хвороб шлунку і печінки, застуди.

Щоб позбутися кашлю вдавалися й до лікувальних властивостей часнику (його клали дитині під голову в колиску). Зазначимо, що в народній медицині часник вважався незамінним засобом під час захворювань застудного характеру, а народні рецепти виготовлення з нього ліків відзначалися оригінальністю та різноманітністю.

Вигрівання кашлю.

Окремі раціональні методи передбачали лікування кашлю через його вигрівання: «Горілочкою грудики дитині натерали, курячу шкурку прикладали, в пеленки і коцик добре завинули, би воно вигрівалося». Хворій дитині давали пити парене коров'яче молоко, а подекуди навіть кобиляче; натирали тваринними жирами (гусячим).

«Передавання» хворої дитини через вікно.

Поширеним методом лікування кашлю було передавання хворої дитини через вікно старої хати, де ніхто не жив. До середини ХХ ст. основним виконавцем цієї дії була баба-повитуха, пізніше її замінила рідна баба дитини або «знаюча» старша жінка в селі. Донедавна лікування здійснювалося наступним чином: спеціально запрошена жінка, яка мала власних здорових дітей, або хрещена мати дитини передавала маля через вікно бабі-повитусі/рідній бабі. Завершувалося лікування віднесенням немовляти додому особою, якій було передано дитину. У наш час більш відомим є передавання дитини через вікно хати, де живе родина немовляти: рідна баба дає дитину через вікно до хати матері. Виконання цієї дії базується на уявленні, що вікно – це кордон між «нашим» та «іншим» світом, а отже передавання дитини сприяє відправленню та залишенню хвороби у потойбіччі.

«Випікання» шицу.

Нерідко з лікувальною метою використовували вогонь, що простежується в методі «випікання шицу». Основна мета цього «лікування» полягала в імітації процесу випікання хліба, адже між випічкою хліба та народженням дитини простежувався символічний зв'язок: «В мене старша дівка мала. Я так робила, як мені інші жони казали. Ту лопату, на якій пекли кречун, то хліб на Святий Вечір, посипати мукою, покласти дитину на ту муку, головою до себе, а задом до п'єца, та садити дитину в пічку так, шоб слід від ніжок лишився в п'єці на попелі та казати: “Я не хліб саджаю в п'єц, а шиць саджаю”».

Існувало і більш просте лікування цим способом: хвору дитину притуляли до печі, в якій горів вогонь, щоб тепло з неї пішло на дитину. Цей метод застосовували також під час лікування в дитини сухот. Для цього зранку знахарка приносила з трьох криниць непочатої води, на якій замішувала тісто та пекла хліб. Потім, витягнувши хліб із печі, вона туди на лопаті дитину. Зазначимо, що в народній уяві піч сприймалася як символ жіночого лона або потойбічного світу. Враховуючи цю семантику печі, можна припустити, що лікування дитини символізувало одночасно спалювання хвороби, повторне «випікання» дитини, уподібненої до хліба, тимчасове повернення дитини в материнське лоно та повторне народження, а також тимчасову смерть дитини, її перебування в іншому світіта повернення у цей світ.

«Рознесення» шицу.

Серед українців існувало вірування у те, що забрати хворобу в дитини можуть птахи. Для цього обрізані нігті та волосся дитини ховали у тісто, що його спеціально замішували на воді, в якій перед тим купали немовля. З цього тіста пекли невеличкий калач, яким витирали груди дитини, після чого його розкладали на дев'ять стовпців огорожі – «спочатку ту хворобу ніби змили, обрізали з дитини, а потом її мали пташки рознести».

«Ховання» шицу.

Для того, щоб вилікувати кашель, в отвір, зроблений в дверній коробці, на рівні зросту дитини, ховали трохи обрізаного волосся та нігтів з рук та ніг, замотані в тканину. Після цього отвір заліплювали тістом, замішаним на воді, у якій мили дитину. Основна мета такого лікування була спрямована на припинення росту хвороби.

Таким чином, лікування застудних захворювань передбачало використання як раціональних, так й ірраціональних способів лікування. Магічна складова цих дій була здебільшого спрямована на вигнання хвороби у потойбічний світ або припинення її розвитку. Раціональний аспект лікування базувався на використанні лікувальних властивостей рослин.

Дзвенислава Ганус, к.і.н., м.н.с. відділу "Український етнологічний центр"

До списку новин