загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Дивовижна історія: Юнак зі Швеції розшукав бабусю в полтавському будинку для літніх людей

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати
Дивовижна історія: Юнак зі Швеції розшукав бабусю в полтавському будинку для літніх людей

Нещодавно в одному з будинків для літніх людей у Полтавській області розігралася майже кіношна мелодраматична сцена: модно одягнений юнак, який прийшов у супроводі перекладача, обіймав за плечі розгублену стареньку і повторював: "Ти моя бабуся! Я знайшов тебе!" А та твердила: "У мене немає внука, ти помилився!"

Школяр з Стокгольма Крістіан Олексій Янер після довгих пошуків знайшов рідну бабусю, а ще - сестер. До того часу вони не знали про його існування.

Крістіан Олексій Янер народився 17 років тому в одному з київських пологових будинків. Мати відмовилась від немовляти. У медичній документації залишилися лише її прізвище та ім’я. Вказала вона і зворотну адресу, яка виявиласяся адресою пункту збору вторинної сировини в одному з районів столиці.

Це все, що було відомо юному громадянину Швеції, коли він починав шукати свою матір.

"Коли мені виповнилося років 7, мама посадила мене навпроти себе і сказала: ми дуже любимо тебе, але у тебе є рідна мати. Її звуть Неля. Коли вона тебе народила, у неї не було сил і можливостей тебе виховувати. Тому вона здала тебе в дитячий будинок. Але Господь зробив так, що ми в цьому світі зустрілися…Пам'ятаю, як спочатку не міг зрозуміти, про що ця розмова. Тоді батьки стали про це багато і часто говорити: про мою батьківщину Україну, про мою матір, намагаючись познайомити мене з історією мого походження. Вони хотіли, щоб я не забував своє коріння, але замість цього моя душа наповнилася гнівом і образою", - згадує юнак.

"Я став багато думати про жінку, яка мене народила. Якого кольору у неї були очі? Що вона думала в той момент, коли прощалася зі мною? Я підріс, став багато читати про свою країну Україну. Я зрозумів, що Господь урятував мене і чекає, щоб я повернувся до своєї нації і боровся за сиріт, за тих, кому важко. І я вирішив боротися: стояти за християнські принципи і говорити для тих, хто не може захистити себе, боротися за права всіх, хто цього потребує. Побачив, що у вас є багато сайтів з анкетами дітей-сиріт, які чекають на своїх батьків. І мені захотілося допомогти таким дітям. Але як?" - згадує Янін.

Коли президент Альянсу "Україна без сиріт" Роман Корнійко приїхав до Стокгольма, йому сказали, що з ним хоче познайомитися 15-річний шведський хлопець.

"Я думав, це буде просто зустріч за чашкою кави, — розповідає Роман. — Але коли я прийшов в довлене місце, виявив безліч журналістів, представників українських громадських організацій. Їх усіх зібрав мій візаві — школяр Крістіан Олексій Янер!"

Темою стало питання: як можуть допомогти громадські організації Швеції українським дітям-сиротам.

Незабаром Крістіана Олексія призначили офіційним представником Альянсу "Україна без сиріт" в Швеції.

Хлопчик вирішив розшукати матір негайно.

Роман Корнійко разом з Уповноваженим Президента у справах дитини Миколою Кулебою об’єднали зусилля з пошуку рідних Крістіана Олексія. І незабаром з’ясувалося: у хлопця, виявляється, є бабуся і три сестри.

Раніше мама Крістіана Неля і бабуся Лариса Федорівна жили в селі Проценки Полтавської області.

За словами односельців, сім’я приїхала до них у село після того, як втратила свою квартиру в Києві.

У Нелі, коли вони з мамою перебралися в село, дітей ще не було. Але потім вона кудись зникла, а повернулася додому вже з новонародженою дочкою на руках. Незабаром, кинувши дитину на свою матір, знову поїхала.

У бабусі Лариси Федорівни виживати вийшло погано. Вона, як міська жінка, не вміла управлятися з господарством. Їй було складно рубати дрова, топити піч, підтримувати будинок.

Пенсії не вистачало. Маленька Віка хворіла. Невідремонтованою хатою гуляли протяги. Бачачи таку справу, односельці відправили бабусю з онукою в лікарню. Потім вони повернулися в будинок і прожили там ще кілька років.

Коли маму Вікі визнали безвісти зниклою, бабусю влаштували в будинок для людей похилого віку, дівчинку — в інтернат.

Бабуся придумувала причини, за якими дочка не може до неї приїхати. Загалом, чекала вона дочку, а дочекалася онука.

Коли в будинок для людей похилого віку подзвонили і повідомили, що у Лариси Федорівни знайшовся онук, вона замахала руками. Мовляв, не може цього бути. Бабуся думала, що у неї тільки одна внучка. Але виявилося, що, народивши свого первістка Віку, Неля народжувала ще тричі. І всі три рази залишила дітей в пологовому будинку, не намагаючись навіть повідомити про це Ларисі Федорівні.

Приїзд онучка аж із самої Швеції, якого бабуся ніколи в житті не бачила, виявився сенсацією! Будинок пристарілих гудів.

У кімнати, де жила 77-річна Лариса Федорівна, зібралися бабусі і дідусі, весь медперсонал. Зустріч була дуже зворушливою. Шведський онук обіймав бабусю, і цілував. А вона сиділа розгублена. Ошелешена просто.

Її можна було зрозуміти. Цього хлопчину вона бачила вперше. І сплеску якихось емоцій і почуттів навряд чи варто було очікувати. Правда, наостанок бабуся сказала онукові: "Знайди мамку. Скажи, що я її дуже чекаю".

Після зустрічі з бабусею Крістіан Олексій поїхав в інтернат до своєї старшої сестри Віки, якій зараз 20 років.

У Віки була затримка розвитку. Але президент альянсу "Україна без сиріт" Роман Корнійко вважає, що дівчину можна адаптувати до життя в суспільстві. Зараз розглядається питання про її переїзд до Києва, в один з реабілітаційних центрів, де Віка могла б не тільки жити, але і отримати роботу.

Крістіана Олексія чекала попереду ще одна зустріч. У хлопця, крім 20-річної сестри, були ще 15-річна сестра Аня і 4-річна Алінка. Дівчата не знали про існування брата і сестер, були в прийомних сімя’х.

Стояло завдання делікатно, не порушуючи закон, вийти на усиновителів і запитати, чи не будуть вони проти, якщо з їх дитиною познайомиться старший брат? Батьків Ані поки не знайшли. А ось прийомний тато Алінки Анатолій, за неймовірним збігом, виявився … знайомим Романа Корнійко. Роман пояснив Анатолію ситуацію, той порадився з дружиною і вирішив дозволити хлопцю зустрітися з сестрою.

"Коли ми зустрілися з Алінкою, у мене серце мало не вискочило з грудей, — зізнається Крістіан Олексій. — Я дуже хвилювався. Це було справжнє щастя! Я дуже вдячний батькам Аліни. У моєї сестри є все, про що може мріяти дитина! Тепер я хочу зустрітися з середньою сестрою. Буду думати, як полегшити життя бабусі. Я ще не закінчив школу, у мене своїх грошей немає, але бажання допомагати рідним величезне".

А ще хлопець продовжує пошуки.

"Я хочу знайти свою рідну матір, щоб сказати: "Я перестав тебе ненавидіти. В моїй душі тепер світло. А на серці спокій і любов", - наголошує хлопчина.

Через те, що вона 19 років не з’являлася в селі Проценки, де залишила бабусю з сестрою Вікою, її спочатку визнали зниклою безвісти, а потім померлою. Але могили її ніхто не бачив. Значить, надія є.

До списку новин