Тричі його роботи передавали на Схід у різні частини. Він щиро вірить, що його обереги допоможуть хлопцям на передовій.
Григорію Сергійчуку вже 91 рік. Родом він з мальовничого села Скибенці, що на Київщини. Про свою батьківщину каже: "Село, якого ніде немає в окрузі, точно Карпати. Дуже красиво, гори, внизу став великий."
Поважному дідусеві - дев’яносто один. Чоловік ні хвилини не може сидіти без діла.
Звик до цього з дитинства, бо працювати почав з сьомого класу, далі було підвищення, посміхається дідусь, у 15 – став прицепщиком.
Дев’яносто однорічний Григорій Сергійчук вже декілька років поспіль робить храми-обереги, бо пам'ятає, якою страшною є війна.
Поліцаї загнали його на один з найбільших островів на протоці Ла-Манш будувати захисні споруди. "Ганялися за нами. Таки відправили туди. Перших півроку я думав, що взагалі не виживу. Там не було дня і ночі. Вночі світилося, як днем. Тяжко було, за людей не рахували. Їсти мало що давали, але було "кофе", хоч відро пий, і якась баланда пісна, як найдемо на полі брукву чи буряк - ховали. Одежу не давали, тільки та, що з собою. А там дощі, тумани. Спати лягали у мокрому одязі, щоб просохло", - зі сльозами згадує Григорій Андрійович.
Після звільнення американцями повернувся в Україну. У Хмельницькому живе вже 51 рік, з них 34 роки пропрацював на одному підприємстві. Спочатку цементником, потім знову підвищення – вантажник.
Життя закинуло пана Григорія на Хмельниччину, та за рідним селом сумував. Перший свій макет він зробив з подоби храму, в якому його похрестили. Так маленька копія стоїть у кімнаті дідуся оберегом.
З нього все й почалось. Спочатку складно було, не вистачало матеріалу, пляшки збирав, де бачив. "Одного разу навіть за жебрака прийняли, якась дівчинка піднесла хліба, каже - ось вам, діду", - сміється Григорій Андрійович. - Тепер в мене є макетики, шаблончики. Ось так я роблю вікна. Спочатку робив ті храми, які сподобались. Та я міг прямо виставку робити, такі різні в мене храми були. Там гарний храм побачу – зроблю, там побачу - зроблю. А тепер роблю такі, серійні. Однокупольні та чотирьохкупольні я роблю. То на однокупольний треба два дні поробити. Так добре поробити, а вже той чотирьохкупольний, то вже довше – днів три", - посміхається майстер.
Тричі його роботи передавали на Схід у різні частини. Цього разу вироби дідуся повезуть волонтери благодійного фонду "Подих надії нації".
Він щиро вірить в Україну. В кожний оберіг вкладає частинку своєї душі, в якій передається віра у перемогу.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
