Легенда про Україну

Коли це все було – ніхто не знає, Але легенда так розповідає: Надумав Бог про всіх подбати, Талантами людей обдарувати. Французам дав красу та елегантність, А німцям – дисципліну та педантність. Любов до моря дарував англійцям, Росії – владність, А голландцям – квіти. Ну, як таким дарункам не радіти! Підвівся Бог зі свого трону, Вдоволено поправив він корону. І тут побачив дівчину в куточку, Одягнену у вишиту сорочку. - Чом плачеш ти?Як звуть тебе, дитино? Вона відповіла: - Я – Україна. А плачу, Боже, бо не бачу меж Від пролитої крові і пожеж. Чому, скажи мені, така зла доля? В своїй землі немає правди й волі! - Так от яка історія твоя! Та тільки всі роздав таланти я – Скоріше треба було підійти… - І тут дівчина вже хотіла йти, Та Бог підняв правицю, зупинив. І з дівчиною знов заговорив: - Неоціненний скарб один я маю, Уславить він тебе у світі, знаю. Бери його та бережи. Це – пісня. – Взяла дарунок, до грудей притисла І понесла ту пісню по межі: «Нам, Боже, Україну, збережи!»