В Україні сьогодні працівники ЗМІ відзначають своє професійне свято – День журналіста. День журналіста відзначається згідно з Указом Президента від 25 травня 1994 року щорічно в цей день.
З нагоди професійного свята журналісти, автори та блогери "Дня" діляться з читачами думками про бачення ролі медіа.
Лариса ІВШИНА, головний редактор газети «День»:
–...Є дуже важливий текст Дж. Мейса – «Повість про двох журналістів, Гарета Джонса і Волтера Дюранті» Ті, хто його читав, а може й вивчав, як наприклад, на факультетах журналістики Острога, Запоріжжя... краще підготований до осмислення подій в нашій журналістиці. Та й в світовій. Там про все , що ми переживаємо сьогодні – про «гібридність» , вибір позиції і пристосуванство, цинізм і сервільність , політику «зливних бачків» і сайт «Миротворець»... Ще не так очевидно , але відбувається процес кристалізації світоглядних платформ у нашій журналістиці. Це перший серйозний позитив за останні роки, який я можу відзначити... Зі святом всіх журналістів, які безкомпромісно стоять за правду і розширюють «територію Розум»! І найперше , самовідданих журналістів світлого «Дня»!..
Олександр ПРИЛИПКО, блогер «Дня», Одеса:
– Всіх зі святом – тих, хто пише по велінню душі за невеликі гроші!Журналістика, яка була долею вузької групи ідеологічних бійців, підготовлених однією партією, перетворилася в широкий рух мас, вигодуваних різними партіями. Ура! Ура і блогерам, які хоч «інститутів не закінчували», де кується ремесло, але теж пішли по вузькій доріжці видачі своєї думки за основоположне, за рахунок старанності і талантів. Так що професійна сфера, іменована в деяких країнах (другою, четвертою, п'ятою) владою займає у нас дуже багатьох людей. А тих, кого вона не займає, перша, вона ж первородна і незаймана, як за часів Платона. Чи не читає, але лояльно відноситься до текстів. Ми пишемо все, що завгодно – вони роблять все, що завгодно. Такий у нас громадський консенсус. Журналістика – незалежна професія, від якої мало, що залежить. Сподіваюся, поки. Тому і пишу. Всім емоційним руйнівникам підвалин і клавіатур, бажаю не сидіти на місці більше шести годин і берегти свій хребет, тому, що суспільний лад можна замінити, а columna vertebralis ще нікому не вдавалося».
Ольга ХАРЧЕНКО, редактор відділу кореспондентської мережі:
– День журналістики мають відзначати саме Журналісти. Не «підставки під мікрофон», переписувачі прес-релізів чи «експерти» з усіх тем, а саме ті, кого не покидає бажання докопатися до суті і донести її всім. А відтак – давати суспільству поживу для роздумів про сутнісне і можливість сформувати власну думку на основі якісної інформації. Таких людей – не більшість. Бо це – довга і точно терниста, а часто і небезпечна дорога, яку не кожному до снаги пройти.
Тому для мене День журналістики – швидше не свято, а нагадування про відповідальність. Відповідальність за слова, у яких – факти, оцінки, емоції, гіпотези чи впевненість. Це привід підбити «проміжні» підсумки і поставити нову планку. І привід подякувати колегам, які показують приклад, – вчителям у «Дні» та авторам газети в регіонах, чиї статті – точно не «одноденки». Дякую вам!
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
