загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Сад мальв дивує містечко на Тернопільщині (фоторепортаж)

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Кілька десятків сортів мальв росте на подвір’ї пенсіонерки з Теребовлі …Для мене – це особливе місце, оте узвишшя, здавна назване – Сади, на околиці рідної Теребовлі, звідки видно її, мов на долоні. Це там, де стоїть садиба пенсіонерки Віри Григорівни Самолук. Її хата щоліта аж до осені потопає у різнобарвних квітах – мальвах. teren.in.ua

Жінка, а це – мама моєї дружини Галини, просто залюблена у це прекрасне дивоцвіття, яке часто називають символом українського саду. Хоча, між іншим, сама мама про це й не каже. А навіщо слова? Адже часом буває, що любов мовчазна. Але квітка, як і людина, відчуває навіть такий, здавалося б, безмовний взаємний прояв почуттів, особливий магнетизм чи воістину небесний зв’язок.

Тож ростуть мальви навколо хати і в різних куточках подвір’я та яблуневого саду, квітнуть, оточені любов’ю господині. Вони цвітуть різними кольорами: яскраво-бордовими, ніжно-рожевими, лимонно-жовтими, оранжевими, малиновими, жовто-гарячими, густо-червоними…

Деякі з них мають навіть дивний чисто-білий колір. Ну просто, не квіти, а якійсь казкові дзвони чи своєрідні кольорові локатори-антени, що вбирають у себе усі барви світу! А кожна пелюстка – унікальна по-своєму, за формою схожа на видовжені сердечка чи троянди, або ж – на легенький капелюшок чи крильця метеликів. Ось-ось, здається, подує серед літнього марева вітерець – і полетять ці пелюстки увись, покинувши довжелезні, пружні пагіння, ці, до двох метрів стебла, що нагадують суцільну квітку.

 З липня до кінця вересня біля рідної для нашої родинної садиби у Теребовлі палахкотять ці квіти, які, здається, ще вчора були бутонами. Вони – своєрідний символ сімейного вогнища, яке береже тут для свої дітей, внуків та правнуків мама.

Як же хочеться ще довго бачити її тут, серед буяння цих квітів. Бачити, або просто знати, що вона там є. У мить, коли народжується світанок, у полудень, у час золотого надвечір’я, коли у своїх одвічних клопотах промайне дорогий силует. Там, на околиці Теребовлі, на узвишші, колись названому Сади, серед різнобарвної палітри мальв…

 

До списку новин