МАТИ

Вона  була  красуня  з  Катеринівки.

Було  у  неї  п'ятеро  вже  вас.

Купляла  вам  гостинчика  за  гривеник,

топила  піч  і  поралась  гаразд.

 Ходила  в  церкву,  звісно,  як  годиться.

Галдущики  сушила  на  тину.

Така  була  хороша  молодиця

і  мала  мрію  гарну  і  чудну.

 У  ті  часи,  страшні,  аж  волохаті,

коли  в  степах  там  хто  не  воював,  -

от  їй  хотілось,  щоб  у  неї  в  хаті

на  стелі  небо  хтось  намалював.

 Вона  не  чула  зроду  про  Растреллі.

Вона  ходила  в  степ  на  буряки.

А  от  якби  не  сволок,  а  на  стелі  -

щоб  тільки  небо,  небо  і  зірки.

 Уранці  глянеш  -  хочеться  літати.

Вночі  заснеш  у  мужа  на  плечі.

Де  б  маляра  такого  напитати?

Навколо  ж  орачі  та  сіячі.

 Уваживши  ту  мрію  дивовижну,

приходив  небо  малювать  шуряк.

Вона  сказала:  -  Перестань,  бо  вижену.

У  тебе,  -  каже,  -  небо,  як  сіряк.

 Якийсь  художник  у  роки  голодні

зробити  небо  взявся  за  харчі.

Були  у  нього  пензлі  боговгодні,

став  на  осліп,  одсунув  рогачі.

 У  нього  й  хмари  вигинались  зміями,

уже  почав  і  сонце  пломінке.

Вона  сказала:  -  Ні,  ви  не  зумієте.

Злізайте,  -  каже.  -  Небо  не  таке.

 Вона  тим  небом  у  тій  хаті  марила!

Вона  така  була  ще  молода!

Та  якось  так  -  то  не  знайшлося  маляра.

Все  якось  так  -  то  горе,  то  біда.

 І  вицвітали  писані  тарелі,

і  плакав  батько,  і  пливли  роки,  -

коли  над  нею  не  було  вже  стелі,

а  тільки  небо,  небо  і  зірки...

 Ліна Костенко