На Русі ще до того, як вона була охрещена, у народі відзначали на 30 вересня свято «вселенські бабські іменини». Це свято також було пов’язане саме з жінками і присвячене жінкам. Так що, як це часто відбувалося, дохристиянські традиції гармонійно вплелися в християнські особливості свята.
Історія, яка лягла в основу свята сталася багато століть назад – у другому столітті після Різдва Христового, коли в Римі правив імператор Адріан.
У столиці Римської Імперії жила благочестива вдова Софія (ім’я Софія означає премудрість). У неї були три дочки, що носили імена головних християнських чеснот: Віра, Надія і Любов. Будучи глибоко віруючою християнкою, Софія виховала дочок у любові до Бога, навчаючи не прив’язуватися до земних благ.
Треба сказати, що християнська віра на віталася в Римі і чутки про сім’ю християн дійшли до імператора. Спочатку він вмовляннями, а потім погрозами намагався змусити відректися Софію з дочками від віри в Ісуса Христа. Але християнська віра у дівчаток та їх матері була непохитна.
Імператор, який не звик, щоб простолюдини не слухалися його наказів, велів надати дітей жорстоким тортурам. Проте сила віри в Господа була така, що ні вогонь ні кипляча смола не змогли завдати шкоди святому сімейству. І тоді Адріан у гніві засудив дівчаток на смертну кару.
Матір їх Софія, була змушена спостерігати за стражданнями дочок. Вона поховала за християнським звичаєм чесні останки Віри, Надії і Любові. На третій день після поховання Господь послав Софії тиху кончину і прийняв її багатостраждальну душу в небесні обителі.
Віра, Надія, Любов та матір їх Софія зараховані християнською Церквою до лику святих. Мати і її дочки зробили подвиг в ім’я віри, який показав, що для людей з істиною вірою в Ісуса Христа, недолік тілесних сил аніскільки не служить перешкодою до прояву сил духу і мужності.
Традиції і звичаї свята Віра Надія Любов
У народних традиціях день 30 вересня називають ще «вселенськими бабиними іменинами» або «бабським святом». Жінки з такими іменами пригощали всіх знайомих і родичів гостинцями, а натомість їх вшановували добрими побажаннями здоров'я, любові й щастя на довгі роки. Іменинниці відправлялися на вранішню службу в храм, щоб вшанувати своїх батьків. Цього дня жінкам дозволялося не працювати, навіть не поратися по дому. Іменинниці святкували день Ангела цілих три дні, прославляючи материнську мудрість і жіночі чесноти. Вважалося, що дівчинка, яка народилася в цей день, володіє неабиякою мудрістю, здатна створити в будинку затишок і принести благополуччя.
Тільки за традицією цей день починався з плачу – повір’я говорять, що ранок цього дня всі жінки повинні починати з голосного плачу, який служить своєрідним оберегом. Дійсно, за звичаєм належало плакати навіть тим, кому на долю гріх було скаржитися. Плакали якщо не про свою долю, то про долю рідних і близьких, адже «жіноча доля не буває одна». Це сльози за долю, за сім’ю. Адже, не отримавши свою частку нещастя, православна людина не буде винагороджена великим щастям.
Традиція такого плачу з’явилася не випадково, тому що 30 вересня згадували не лише Віру, Надію і Любов, але і матір їхню Софію, що страждала на і плакавшую про своїх дочок. Взагалі сльози в народній традиції – це не тільки вираз природного горя чи смутку, але і форма ритуального поведінки. Так, наприклад, наречена завжди «плакала» перед весіллям, прощаючись з рідним домом.
У народі вважається, що якщо 30 вересня оплакати всіх своїх близьких і свою власну частку, то протягом року нічого поганого не трапиться. Тобто, з одного боку, плач нагадував про страждання Софії, яка втратила трьох дочок, але з іншого – в цьому обряді був і свій тонкий розрахунок. У давнину християнські звичаї часто переплітаються з язичницькими, тому навіть з акта поминання святих мучениць народився самобутній ритуал.
За збереженими з дохристиянських часів традиціями, 30 вересня в селах влаштовувалися «сільські святці». Молодь збиралася на «вечірки», плекаючи надію «себе показати та вивідати, хто впаде на розум, на душу». А ті дівчата, у серцях яких уже горів вогонь кохання, голосили, щоб відповідним почуттям судженого «не було кінця століття», щоб любов «у вогні не горіла, в воді не тонув, щоб її зима студена не знобила». І берегли в собі віру, що все так і станеться.
Заміжні жінки в цей день, щоб забезпечити спокійну атмосферу в домі, купували в церкві три свічки, з яких дві ставили там же, у храмі, перед ликом Христа, а одну притримували для дому. Опівночі її треба було встановити в середині хлібного короваю, спеціально для цього виставленого на стіл, запалити і вимовити цілих 40 разів поспіль заповітні слова про те, щоб всяке зло зникало, а спокій в родині прибував. Вранці ж нагодувати тим хлібом домочадців (тільки їх і нікого зі сторонніх, навіть гостей) і ні в якому разі не викидати ні крихти.
Народні прикмети:
З цим днем пов’язано багато народних прикмет. Люди спостерігали за журавлями: якщо вони полетять, то на Покрову (14 жовтня) буде мороз, а ні, то зима буде пізньою. З цього часу можна чекати перші заморозки у повітрі нижче -2 градусів. Якщо 30 вересня прогримить грім, то осінь буде довгою і теплою, настання зими чекати ще не скоро. Весілля, заручини і весілля 30 вересня не проводять – погана прикмета.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
