загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

59-річний танкіст Семен Вергун повернувся до війська через 38 років після строкової

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

59-річний командир танкового взводу танкового батальйону «Звіробій» старший сержант Семен Вергун — активіст Майдану. Разом із дружиною вони були одними з перших його учасників із Донеччини.

Так розпорядилася доля, що нині з трьох його синів і трьох доньок половина мешкають на території контрольованій Україною, решта на тимчасово окупованих землях Донбасу.

— Не через те, що хтось з моїх зрадив, про це взагалі не йдеться. Просто життєві обставини так склалися. Ми всі за Україну воюємо, молимося і бажаємо їй єдності, скорішого звільнення від російського окупанта та проросійських бойовиків. Наших патріотів там чимало, і чимало добрих справ вони роблять, заради них теж варто воювати, — переконаний танкіст.

Мій старший служить у 40-му окремому мотопіхотному батальйоні «Кривбас». Його призвали в шосту хвилю мобілізації, планує підписати контракт і перевестися на військову службу до нас у «Звіробій».

Тут, у батальйоні, Семен Васильович, як і на Майдані, теж був першим із Донеччини. Вже зараз веселіше, каже, в нього з’явилося чимало земляків. А взагалі потрапити на службу до війська йому було не просто, чи не щодень ходив до свого військкомату.

— Водіїв у 2014-му бракувало, проте мене не брали. Понад три місяці штурмував військкомат, добро не давали, бо за віком я вже був знятий з обліку. А проросійські зрадники так само щодня смикали мене: «Васілєвіч, айда к нам укропов валить за наш, рускій Данбас» і пхали до рук зброю, великі гроші обіцяли. Я відкручувався, мовляв, куди там, хлопці, старенький вже, здоров’я ніяке. Нарешті я добився свого, призвався до Збройних Сил України, потрапив в учебку, пригадав строкову службу 1976–1978рр. у Польщі, коли був командиром Т-62. Потім полігон «Широкий Лан», місяць був водієм, згодом мене перекинули в Десну, де я повернувся в рідні «бронекопитні». Дуже зрадів, 38 років минуло, а руки пам’ятають! Т-64Б, хоча зовсім трішки молодші за мене, та дуже надійні, не підводять. В золотих руках наших хлопців усе на ходу, все стріляє, — хвалиться Семен Васильович і каже, що бойової техніки він за свою службу в районі АТО не підбив. А от у Троїцькому він з екіпажем під час чергування одну диверсійно-розвідувальну групу добряче пожмакали, 12 чоловік поклали мертвими.

Танкісти батальйону, як і решта танкових частин та підрозділів, задіяних у проведенні АТО, відведені від лінії розмежування на визначену відстань. На «нулі» чергує лише розвідувальний підрозділ, якому постійно підвозять продукти, воду, чистий одяг. Коли треба комусь заміну, то міняють.

Зараз із навчаннями і тренуваннями в пункті тимчасової дислокації танкістам «Звіробою» трохи важче. Бракує місця, аби розвернутися і вдихнути на повні груди. Та необхідні навички і вміння для підтримання належного рівня бойової готовності вони все ж таки постійно відпрацьовують. «Свого часу ми стояли ближче до передової — неподалік Попасної, там було гарячіше. Ми двічі на тиждень виїжджали на злагодження підрозділів на бойових машинах. Коли десяток таких коробочок із гуркотом двигунів і лязкотом траків пробігав біля села вздовж лінії розмежування, там сепари поспіхом збирали клунки і кивали п’ятами в бік квазіреспублік».

— Ми тут новоприбулих самі перевчаємо, натаскуємо в тактиці, спеціальній підготовці, готуємо до бойових дій. Стараємося тримати екіпажі укомплектованими, бо якщо хтось один із трьох випав, то танк стоїть! Багато хлопців з 3-ї і 4-ї хвиль мобілізації, які свого часу звільнилися з батальйону, повертаються до нас. Але як шоста хвиля піде на звільнення, нам буде трохи важкувато з кадрами, контрактники, які сотнями щодня призиваються до війська, до нас щось не доходять, чи їх розбирають ще по дорозі, я не знаю, — розмірковує Васильович і каже, що в молоді зараз є величезний шанс показати себе справжніми патріотами, українцями, захисниками. — На війні буває страшно, але ще страшніше буде, якщо ми програємо. Тому ми мусимо перемогти… І ми переможемо!

Андрій Агєєв

 

Джерело:
До списку новин